Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Домовились, – він жадібно зірвав поцілунок з манки́х вуст, відриваючись від них попри бажання. – Йдемо?  

– Як тільки ти договориш те, що почав.

Він розсміявся:

– Твою увагу нічим не відволікти!

Лєра кисло скривилась:

– Чотири роки дресування не були марними. Я слухаю.

Ігор поморщився, роздумуючи над тим, як подати інформацію про її минуле. А розповісти доведеться, оскільки рано чи пізно ця тема все одно спливе, й краще, якщо Лєра почує це з його вуст:

– Ти повинна взнати дещо про себе. Та поговоримо про це вже після вечері, тому як розмова буде довгою.

Дівчина напружилась:

– Вже страшно.

Він торкнувся пальцями її щоки, м’яко ковзнувши ними по оксамитовій шкірі:

– Не те, щоб страшно, та інформація несе певну небезпеку для тебе, тому я й наполягав на тому, щоб ти навчилась ментального захисту, – Ігор взяв її за руку й рушив до дверей. – Тепер йдемо. Запізнюватись все ж не ввічливо.

Вони вийшли у коридор і майже одразу зіштовхнулись з Гражиною, котра роздавала якісь розпорядження дівчатам, що служили, судячи з усього, у резиденції. Вона ковзнула по нім поглядом й посміхнулась посмішкою, що насторожила Ігоря, та його увага була відвернута Валерієй, яка раптом зашипіла:

– От же!

– Що сталось?

Лєра сердито скривилась:

– Щось вкусило за палець!

Дівчина автоматично потяглась рукою до рота, та він перехопив її зап’ястя:

– Покажи!

– Дрібниці! – відсмикнула вона руку. – Якась зараз летюча гризнула. Вже навіть не болить. Забудь!

Договорити їм не дала поява у коридорі Креслава. Посміхнувшись відкритою та цілковито дружньою посмішкою, він сам прочинив двері до невеликої столової:

– Прошу вас!

Поки Ігор з Лєрою входили всередину, князь повернувся до дівчат:

– Ми не потребуємо допомоги. Всі можуть бути вільними.

Колвін незадоволено скреготнув зубами: значить, дід вирішив поговорити просто зараз і, при тому, з ними обома. Все ж таки добре, що він хоч щось встиг сказати Валерії: не буде дивитись зовсім вже вовком. Та не факт.

Князь якимсь чином встиг випередити Ігоря й особисто всадовив Лєру за круглий – дуже демократичний стіл. Проте, блюда теж були досить демократичними: ніяких божевільних вишуканостей чи надмірностей. Треба віддати належне Креславу: той ніколи не страждав манією величі й не прагнув демонстрації влади без особливої потреби не тільки у Стрибор’ї, але й у Дев’ятизем’ї також. Та й особисте самодурство у діда з деяких пір не в пошані: закінчилось на синові, і він вже чотирнадцять років шукає можливості примирення з онуком.

Креслав сам відкупорив вино й наповнив келихи, починаючи з Лєри:

– Це краще вино Дев’ятизем’я.

Ігор помітив, як дівчина крадькома кинула на нього погляд, усміхнувшись при цьому. Ну, так, саме з вина почались всі їхні безумства. З ним вони й продовжуються.

Князь здійняв келих:

– Я радий, що ви прийняли моє запрошення, – він розвернувся до Лєри. – Вам сподобалось у Дев’ятизем’ї, Валеріє?

– Вражень багато, – кивнула вона.

Ігор тільки хмикнув з приводу її слів. У кількості вражень в неї був повний комплект: тролі, сіруш, коловертень. Його самого вже починало тіпати від такої щільності подій на одну взяту людину.

– Якщо погодитесь погостювати тут якомога довше, запевняю, Стрибор’є вас не розчарує також.

– Дякую, Ваша Світлосте, – Лєра уткнулась у келих з вином, явно розгубившись.

Дід нахабно маніпулював, намагаючись загнати свій улов до сітей, з котрих буде вже не вирватись, і він усвідомлено тиснув на Лєру, розуміючи, що прорвати її оборону буде не важко, і саме від неї буде залежати рішення з приводу того, чи залишаться вони тут та як на довго.

– Окрім того, – продовжував Креслав, – я би хотів обговорити з вами обома достатньо важливі питання, – він подивився на Ігоря. – Ти, гадаю, не проти, щоб Валерія була в курсі того, що відбувається?

Так! Його він теж в кут загнав:

– Звісно, я не проти.

Колвін, у котрого й апетит зник, зловив багатообіцяльний Лєрин погляд з текстом на зразок: «Ах, то ви не проти, Ігоре Дмитровичу?!»

Ясно: моральне четвертування йому гарантоване, і зараз можна було навіть не припускати сумнівів щодо того, чий бік прийме Лєра при обговоренні запропонованих питань.

– Чудово! – задоволено кивнув дід. – Тоді, може, почнемо зі з’ясування найбільш приємного? Гадаю, питання вашого весілля вирішено остаточно?

Залившись чарівним рум’янцем, Лєра віддала перевагу заглибитись у проблеми дегустації найкращого вина Дев’ятизем’я, зосереджено смакуючи черговий ковток та заїдаючи печеними овочами, надавши Ігорю повну свободу вибору. Так-так! В будь-якому іншому випадку вона горло готова перегризти, якщо не поцікавляться її думкою, та не в цьому, між іншим, життєво важливому для неї. Добре, значить, шансів відвертітися в тебе, моя люба, буде ще менше:

– Абсолютно! – ствердно кивнув Колвін, дивлячись прямо в очі діду й намагаючись зрозуміти істинний підтекст дій того.

– В такому разі, пропоную вам обдумати можливість здійснення весільного обряду у фамільному замку Драгонарів. Не спішіть з відповіддю! – він здійняв руку, випереджаючи репліку Ігоря. – Обговоріть це наодинці. Відмовитись ви завжди встигнете.

Лєра миттєво ожила, радіючи можливості фігурально пнути його у тому самому куту:

– Дякую за пропозицію, Ваша Світлосте! Ми обов’язково це обговоримо, – посміхнулась вона наймилішою зі своїх посмішок – просто янгол у плоті й, при цьому, на нього навіть не глянула.

Чудова йому дісталась наречена – не нарадуєшся: вишукані тортури протягом всього сімейного життя строго гарантовані!

– Валеріє! – дід був сама люб’язність. – Прошу вас, в особистому спілкуванні – звертайтесь до мене просто за ім’ям.

Лєра помітно зніяковіла й навіть кинула на Ігоря благальний погляд, на що він лиш бровою повів – розбирайся, мила, сама – самостійна моя! Її очі, в яких наразі вирував, мало не ревучи, ураган, обіцяли йому за це невимовні «веселощі». Нічого, він переживе – не вперше.