Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Він відчуває до мене цікавість.
— Пречудово, це початок.
— Тепер нам треба досягти того, щоб він до мене наблизився, щоб відчув принадливість моєї потворності.
Наступного дня, як вони й задумали напередодні ввечері, сенатор удав, ніби задрімав на лавці під променями сонця, помітивши, що Бой стежить за ним із вікна. Аргументи брата Матео змогли подолати відразу підлітка, й той наблизився до батька, щоб ретельніше його вивчити — братові Матео доводилося притримувати Боя, який дивився на величну дрімоту Херонімо. Бой заплющив очі. Він лише вдавав, що дивиться: образ його батька закарбувався болючими шрамами по той бік його повік.
— Бачите, сеньйоре, не такий він і страшний.
— Ще й який страшний… Ще страшніший, ніж іздалеку.
— Якщо ви добре поміркуєте, то зрозумієте, що він насправді кумедний… Подивіться, скажімо, на цю сміховинну монотонність його пропорцій, на цю рівну спину, на цю шкіру, вкриту такими однорідними й дрібними порами, яка нудна її текстура, який банальний колір… Не кажіть мені, що це не кумедно, він же ніби надута повітряна куля…
Бой щосили зареготав і цим розбудив Херонімо. Скорчившись від сміху зі сльозами на очах, він тримався рукою за живіт і показував кривим пальцем на батька: твоя правда, Матео, він не страшний, дивися, як він терпить мої удари паличкою, як смішно смикати його за волосся — встань, іди — дивися, як він виконує накази, який він рівний, які в нього однакові кроки, яка довга шия, який же він кумедний, ось що означає сміятися, я не знав, як це — сміятися, але мені це подобається, ні, я не хочу, щоб він ішов, хай він від нас не тікає, я хочу, щоб ця потвора залишилася тут, щоб я з неї сміявся, я хочу, щоб він пострибав. Стрибай! Ще раз!
Ще! Тепер на одній нозі! А тепер хай побігає, подивіться, як він бігає доріжкою, як він важко дихає, як же весело, приведіть мені «найтовстішу жінку у світі», щоб він ліг із нею в ліжко, подивимося, чи зможе він щось зробити, диви, Емператрис, диви, Матео, диви, Берто, диви, Мелісо, як ця потвора вертиться з товстункою, він нічого не може з нею зробити, дивіться, який він там у нього зморщений і зіщулений, ніби стара рукавичка, не те що мій неймовірний член, який твердне від найменшого стимулу.
— Трохи дискомфортно.
Херонімо зробив ковток свого досконалого дайкірі-фрапе, такого, якого вміла робити лише Емператрис. Він відкусив брецель — смачнючий, з Америки, ну звісно ж, у неї все імпортне.
— Але в чому річ, кузене?
— Ну, по-перше, у моєму віці вже важко скакати, і, чесно кажучи, коли ви оточили мене й почали вдавати регіт… Що ж, за таких умов важко зосередитися, to make a good job of it…
Емператрис ледь не вдавилася від сміху, запевняючи присутніх, що те, що сказав Херонімо, не піддається перекладу і що ніхто з них не зрозуміє wit її кузена, шкода, що його не буде на святкуванні її дня народження, тому що він би точно був the life of the party.
— Чому б це мені не прийти, якщо ти мене запрошуєш?
— Умберто ніколи не приходив на наші вечірки.
— Але то був він…
— Бал-маскарад. Я влаштовую їх щороку. Не знаю, чи тобі сподобається, адже ми запрошуємо туди таку купу народу: крім потвор першої категорії туди прийдуть потвори другої і третьої… Не знаю, чи тобі буде до вподоби така мішанина людей.
— Не існує нічого, чого б не можна було приховати хорошим костюмом.
— Тоді ми на тебе розраховуємо?
— Ще б пак!
Його запевнили, що бали Емператрис були просто неймовірними, в них завжди була своя тема, минулого року, до прикладу, тема була «Швейцарське шале», й усі повдягали картаті спідниці, шкіряні шорти, а дім Емператрис, її будуар і салони були прикрашені штучним снігом й едельвейсами на вікнах.
— Було дуже весело.
— Бачив би ти Басиліо в тих шортиках і в капелюшку з пером…
— І Мелісу, яка отримала приз за найкращий йодль.
В інші роки темами були «Альгамбра» і незабутня «Лікарня». Цьогоріч Емператрис вирішила обрати темою «Двір чудес». Вона звелить прикрасити свій дім і сад у стилі зруйнованого монастиря, й усі запрошені будуть перевдягнуті на пелехатих і хтивих старих, на голодних жебраків, калік, пономарів, злодіїв, ченців і черниць… Вони змагатимуться за найвишуканіше дрантя, за найкращу стилізацію вбогості, на стінах будуть намальовані плями від вологи, полущений тиньк, щоб вони могли блукати вузькими коридорами й уявними подвір’ями поміж обвалених стін і колишніх каплиць й віддаватися нестримним оргіям, адже навіщо стримуватися, якщо всі носитимуть маски нормальних людей, понівечених хворобами і добитих бідністю — ніхто нікого не впізнає.
***
Цієї ночі, після того як Херонімо пішов спати у вежу Умберто, потвори першої категорії пішли порадитися з Боєм. Той був пригнічений. Було очевидно, що він щось приховував. Емператрис веліла йому зізнатися, бо якщо в такі моменти не зізнаватися, всі плани зруйнуються. Бой пробурмотів:
— Докторе Асуло…
— Так?
— Я хочу з вами проконсультуватися. Ви зобов’язалися вирізати з моєї голови ті жахливі п’ять днів, за які я все пізнав. Адже так?
— Так.
— Мені треба, щоб ви вирізали мені й мого батька. Ви можете вирізати мого батька, докторе Асуло?
Лікар замислився.
— Цей образ, мабуть, уже глибоко засів у вашому мозку… Це справжня пухлина, яка пустила коріння й почала утворювати метастази… Не знаю. Якщо я за це візьмуся, мені доведеться вирізати значну частину вашого мозку, і тоді у вас, певна річ, залишиться лише тінь свідомості, ви житимете немов у присмерку, у лімбі, який мало чим відрізняється від смерті, яка все не наставатиме, ви будете живим, але…
Бой затулив обличчя руками. Усі почули його схлипування. Потвори перезирнулися. Як його втішити? Ніхто не поворушився. Ніхто не наважився запалити сигарету чи промовити слово, аж доки Бой, прикриваючи обличчя, не промовив:
— Я хочу бути схожим на нього. Асуло, врятуй мене… Забери в мене скільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розпутний птах ночі, Хосе Доносо», після закриття браузера.