Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бой довго сміявся. Ринконаді не настане кінець. Він про це подбає. Якщо вони, потвори першої категорії, допоможуть йому, він подбає про те, щоб вони й далі жили в цій схованці. Щойно Херонімо втрапить йому до рук, ніщо вже не зможе знищити Ринконаду; світ із пап’є-маше, про який згадувала Емператрис, перетвориться на реальність, і їй самій більше не буде потреби нікуди виїздити. Перед страхом повернення до світу, якого вони не пам’ятали і про який бажали не згадувати, вони заприсяглися коритися Бою в усьому, тому що потрібно було шукати союзників і забувати незгоди заради збереження свого світу в тому вигляді, в якому він замислювався. І нехай ніщо йому не загрожує. Херонімо не має на це права. Вони не були готовими стати його інструментами чи персонажами у світі, який йому забагнулося знищити, тому що він може, тому що він щось там згадав, тому що з’їв білий манхар чи відчув страх або ностальгію… Адже йому просто набридли його ігри, немов божкові, який ніколи не переріс свого фривольного й уседозволеного дитинства, у якому всі старі іграшки, які зістарює і знищує його нудьга, мають постійно мінятися на нові… Він наче атеросклеротичне божество, що вчинило дурницю, сотворивши світ і не вберігши себе від небезпек, які могли зародитися всередині його власного творіння… Ні, ні, це знущання, вони не готові були приймати те, що одного дня він спалить їх, ніби старі костюми, ігри, фішки, дошки й маски, вони не дозволять знову вигнати себе у те місце, яке називають реальністю, адже всі ці роки, після того як Емператрис поверталася з відряджень і відлежувалася кілька днів у ліжку, вона щоразу розповідала жахливі історії, він не може виставити їх за двері у негоду, про яку вони вже забули; ми не хочемо зникати, ми не хочемо, щоб Ринконаду було знищено — вони будуть разом із Боєм, що б він не робив. Хай він наказує їм. Вони готові на все. Вони будуть його слугами, якщо він пообіцяє захищати їх від цього пекельного батька, який знищить їх, якщо його син не захистить їх від цього сеньйора, який вважає себе володарем цього світу, через те, що він його вигадав. Бой може на них покластися.
***
Незважаючи на свій вік, голий Херонімо все ще зберігав досконалу архітектуру власного тіла, так ніби роки проминули його, не знайшовши недоліків, які можна було підкреслити. Побачивши, як він заходить на перше подвір’я Боя, карлиця заверещала, ніби від справжнього болю, втікаючи, схлипуючи, ігноруючи волю Херонімо, який грізно наказував їй грати свою роль і не перегравати, адже, зрештою, йшлося лише про те, щоб вдавати страх у присутності Боя, а Боя ще не було. Але карлиця з криками бігла по коридору, сповіщаючи всіх про те, щоб вони втікали, щоб були обережними, що раптом нізвідки з’явився цей страшний чоловік. Берта стогнала, скрутившись, ніби ящірка в агонії, позаду квадратного куща, за яким не було де сховатися, але й не відводила зачарованого погляду від постаті, яка крокувала подвір’ям, дружно їх докликаючись. Мельчор намагався відігнати його гілляччям. Басиліо кидав у нього камінням. Меліса сховалася за п’єдесталом горбатого ефеба, кричачи Боєві, щоб той утікав, щоб рятував себе, якщо є змога, адже відбувалося щось незрозуміле і страшне. Побачивши Херонімо в кінці коридору, Бой рушив у його напрямку й зупинився на відстані десяти кроків. Зі щирим серцем він ретельно вдивлявся в нього близько хвилини, пожираючи очима кожну деталь цієї яви… Ні, це неможливо, він затулив долонями очі, розвернувся й побіг углиб будинку, репетуючи через незрозумілі емоції: хай його заберуть звідси, хай він піде, Емператрис, чому ця істота викликає в мене почуття, яких я ніколи не мав, і до яких мене не готували, і чому це я плачу від переляку, хоча не знаю, що таке переляк, Мельчоре, Басиліо, поясніть мені — це відраза, сеньйоре, це огида, сеньйоре, це страх, сеньйоре, ми теж це відчуваємо — страх від присутності такої чудернацької істоти, яка може бути небезпечною — що означає небезпечна — заспокойтеся, сеньйоре, ви звикнете, усі маємо звикнути, крім того, здається, що він не злий, ні, він злий, його злість така виняткова, що викликає страх, заспокойтеся, сеньйоре…
Того дня Бой більше не наближався до свого батька.
Увечері, коли підліток уже спав, у їдальні Емператрис (куріпки були навіть смачніші, ніж у дитинстві) Херонімо похвалив її й решту за переконливість їхньої гри. Він сказав, що на мить навіть злякався, що Басиліо поцілить у нього каменем. Емператрис запевнила його, що камені, які кидає Басиліо, завжди влучають у ціль, — комедія, гідна кіноекранів, — сказала Берта, така досконала була акторська гра.
— Не аж так ми грали, кузене…
— Тобто ти хочеш сказати, що я справді огидна почвара?
Гості засміялися у світлі лілових свічок. Стіл був прикрашений квітами лілій. Емператрис була зодягнена в чорне, а плечі її прикрашала легенька бірманська шаль, теж лілового кольору.
— Ну що ти таке кажеш, кузене! Хоча, може, це й правда…
— Невже?
— Розумієш, коли ми перебуваємо всередині, на подвір’ях… Правила вигаданого тобою всесвіту існують так довго, що нам більше не доводиться грати, ну принаймні мені…
Усі підтримали її.
— …і нам не потрібно вдавати страх перед твоєю потворністю, тому що там усередині ти справді перетворюєшся на потвору.
Херонімо осушив келих вина.
— Пречудово. Для початку дещо некомфортно, але з часом, гадаю, я звикну. Можливо, й він так само звикне й до мене. Не знаю, мені цікаво з ним познайомитися, поговорити з ним.
— З часом, поступово, коли ти вивчиш його мову.
— Звісно.
— Здолати його неймовірну чутливість, призвичаїти його до твоєї присутності, яка є для нього незвичною у світі, де незвичного не існувало, в будь-якому разі, це все триватиме протягом певного часу…
— Що ви мені порадите?
— …запастися терпінням.
Щодня, і щоразу довше, ніж напередодні, Херонімо, роздягнувшись у передпокої, залишався в подвір’ях Боя. Щодня о певній годині гола Берта влягалася своїми старими інертними тілесами на визначені сходинки, спиралася на пілястри, волочилася стежками вздовж підстрижених кущів квадратної форми, в супроводі свого кота з гіпертрофованою головою. Щовечора «найтовстіша жінка у світі» надавала підлітку його дозу задоволення. Щоранку доктор Асула оглядав Боя — усе було єдиним ритуалом. Тричі на день Емператрис приносила йому їжу, присмачену ваніллю… Щодня Мельчор… Щодня Басиліо… Розписаний графік, чітке дозування… І ось тепер, невідчутно для Боя, але щоразу на кілька хвилин більше, щоб він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розпутний птах ночі, Хосе Доносо», після закриття браузера.