Читати книгу - "Улюбленець слави, Джойс Кері"

Я пояснила, що поліція здійснила наліт на Томів клуб, і тепер треба допомогти Тому виплутатись. Проте Селлі все одно перепинила мене, сказавши:

— Ти ж знаєш, тато о десятій прийняв снодійне. Якщо збудити його, він не засне цілу ніч.

— Але ж ми не можемо покинути Тома напризволяще — у такій жахливій ситуації. А до ранку ми повинні щось зробити.

— Том мусив знати, на що йде.

— Селлі, зрозумій, якщо його прізвище потрапить на шпальти газет, може зчинитися великий скандал.

Цей аргумент, безумовно, на неї вплинув,— скандал міг дуже зашкодити Честерові. І вона знехотя сказала:

— Гаразд, подивлюсь,— може, він ще не заснув.

Я не заперечувала. Досі вона ще й разу не дозволила собі так одверто стати між мною і Честером (зважте, лише місяць перед тим їй минуло дев'ятнадцять). Але зараз це вийшло у неї так природно й невимушено, що я навіть не встигла розсердитися.

Не чекаючи, доки вона запросить мене до кімнати, я ввійшла слідом за нею. Честер уже прокинувся й сидів у ліжку. Вигляд у нього був такий дивовижний, що на мить я навіть забула, чого прийшла. Він спирався на руки Селлі, яка допомагала йому підвестись, і на обличчі його застиг жах, панічний жах укупі з люттю. Та коли Селлі заговорила до нього, він миттю опанував себе,— обличчя його набрало того сумовито-покірного, всепрощального виразу (дуже характерного для нього на ті часи), який тітонька назвала «маскою великої та мудрої людини», і, звернувшись до мене, він пробурмотів:

— Ну?

Я пояснила, що сталося, і яким жахливим скандалом це загрожує, але на нього це не справило враження.

— А, скандал, так-так... Чого ж ти від мене хочеш?

Я без усяклих там манівців назвала кількох осіб (найперше Гокера, потім одного солідного чиновника з поліційного управління і, нарешті, ще одного високопоставленого урядовця, з яким він приятелював,— кожен з них, переконана, міг допомогти Томові.

Честер вислухав мене з тим же сумовито-терплячим виразом на обличчі й спитав:

— Ну добре, припустімо, ці люди погодилися б використати свій вплив. Ти вважаєш, я маю право просити їх про це?

— Звичайно. Ти теж зробив би таке для їхніх синів. Улаштував же ти колись сина містера К. у тилу під час війни,— пам'ятаєш, як він був тобі вдячний!

— Під час війни люди роблять чимало такого, що не слід.

— Ти чудово знаєш, що той хлопець був непридатний для солдатської служби, і ти вчинив справедливо, врятувавши його від фронту.

— Боюся, ми з тобою не порозуміємося.

Це означало, що його тривожать передусім «принципи»,— після поразки на виборах партія тільки й дбала, що про принципи,— їхній маніфест був ними геть увесь нашпигований. Звісно, я теж не заперечувала значення принципів, але мені відомо було чимало випадків, коли Честер знаходив підстави (та ще й дуже серйозні) зробити з них виняток,— навіть коли йшлося про «найголовніші» засади.

Але зараз я бачила перед собою не Честера, а «маску великої та мудрої людини». І раптом відчула, що Честер не думає про Тома. Він дивився на мене так само, як і чотири місяці тому, коли говорив мені: «Я був дурень, коли міг сподіватися, що ти й усі твої захочете знайти спільну мову з людьми мого класу!», а потім додав, що між мною та ним — прірва.

І я подумала: «Ми йому чужі, я і Том; його анітрохи не цікавить, що насправді трапилося і чим це загрожує Томові». Мені захотілося хоч на кілька хвилин здихатися Селлі, і, повернувшись до неї, я сказала:

— Селлі, принеси мені, будь ласка, мою сумку зі спальні, вона там на туалетному столику. Там у мене лист від Тома (насправді то був давній лист, він лежав у мене вже два тижні, і я не порвала його лише тому, що він був милий і доволі кумедний).

Селлі вмить розгадала мій маневр і запитливо глянула на Честера. Однак він зразу ж підтримав мене:

— Іди-іди, Селлі. Зі мною все гаразд. Я подзвоню, якщо будеш мені потрібна.

Навіть після цього Селлі вийшла повільно й неохоче,— ще б пак, вона лишала свого героя на полі бою самого, наодинці зі мною.

Я зразу ж спитала Честера, чи розуміє він, що Тома можуть віддати під суд? Невже він справді хоче залишити його на поталу покарі й неславі?

— Навіть якби Том був мій син, я не міг би зараз нічим йому зарадити.

— Але ж він так любить тебе! І чекає від тебе рятунку! Адже ти теж колись любив його.

— Я робив для нього все, що міг. Але ти завжди заважала мені.

— Не так давно ти казав, що я твоя дружина і не можу бути нічим іншим. І я намагаюсь бути тобі доброю дружиною. І тепер я прошу тебе не за себе, а за Тома. Це важливо й для тебе — може зчинитися великий скандал. Проте не хочу тобі набридати,— особливо зараз, коли в тебе і без того вистачає важливих справ.

Оцього, либонь, уже й не треба було говорити: в даному разі слова мої могли означати лише одне: Честер надто заклопотаний власними справами, щоб зважати на щось. Він враз урвав мене (і так обурився, що, здавалося, навіть на кілька хвилин вийшов з узятої на себе ролі) і сказав, що чудово розуміє, який це викличе скандал і яких наслідків можна чекати. Але він уже давно готовий до катастрофи. Що ж до мого прохання, то він може повторити лише те, що сказав: він не вважає за можливе втручатися у перебіг подій. У нього нема й крихти надії,