Читати книгу - "Діти Мардука"

— Ах ти ж!.. — Костя вилаявся. — А я й досі плекав надію, що вона — наша, земна, і що я їй справді припав до серця. Байдуже, що руда, як лисиця.

— Руда — туристка-полтавчанка, плоть якої вона захопила. І з чого ти взяв, що тебе не могла покохати халдейка, котра жила в земному світі десь дві з половиною тисячі років тому?

— Бач, як згадаю, що це мертвяк…

— Одначе ви з нею гарували як два чорні воли, — нагадав я слова Лікаря. — Можеш уявити собі, скільки людей лягають у ліжко з мертвяками. І скількох дітей у світ вони приводять — також живих мерців.

— Слухай, пішов ти! — сказав Костя.

Тим часом я продовжував читати:

«В ім’я Мардука!

Напиши й перекажи Валтасарові.

Донька Мардука не змогла запобігти лихові. Маг відправив сина Мардука у край без вороття. Вже ім’я його — у книзі мертвих, вже богиня Ерешкігальдала дозвіл його душі увійти у володіння Іркалли[7] — краю, звідки немає вороття».

— В ім’я Мардука, в ім’я Мардука… А хто такий Мардук? — поцікавився Лікар.

— Центральне божество Нового Вавилону. Це — коротко. А повніше — зерно, з якого виросла й розвинулася конфесійно-політична система; вона проіснувала тисячу сто два роки. У Новому Вавилоні, потім у Мідоперсії — там на Мардука вже казали Бел-Мардук, за тим — у грецькому царстві, де він мав назви Бел-Зевс або Зевс, і нарешті у Римській імперії, де вавилонський бог став Юпітером. Це один з наймогутніших світових егрегорів, на зміну якому прийшло християнство. Але він живий, просто перебуває в іншому, сказати б, віртуальному вимірі. І тільки очікує сприятливої нагоди, яка складеться для нього в земному світі. Така ситуація почала формуватися у вісімнадцятому-двадцятому століттях і він скористався з неї повною мірою. Буде ще один такий період, але до цього залишилося майже дев’ять століть. Сплеск того майбутнього апокаліпсису буде вже не таким тривалим і цього разу останнім. Після нього ідея Мардука-Бела-Зевса-Юпітера вже назавжди зітреться з пам’яті вселенського комп’ютера.

Тим часом я перейшов ще до одного — останнього з перекладених текстів, що їх писав Володька-Валтас після мого приїзду в Одесу. До того там були цілі сторінки, списані халдейськими літерами, які я ще не спромігся перекласти. Я читав:

«В ім’я Мардука!

Напиши й перекажи Валтасарові.

Мага треба за будь-що зловити, замкнути і тримати доти, доки ми не надішлемо нового сина Мардука, який його очолить. Зробити це мусять земні — на них його чари не поширюються. Подбайте про зілля, яке знепритомнить Мага. Вбивати не можна. Богиня Ерешкігаль не запишейого до книги мертвих, а Іркалла не впустить до краю, звідки немає вороття. У них — у Магових — усе по-іншому».

Це був останній запис у щорічнику Гладкого; далі власник його був паралізований і, отже, не міг коритися «голосу», що чув син Мардука в його тілі, і який ділив з ним одну плоть.

І тут мені спало на думку, що після смерті Володьки-Валтаса у «головному місті сатрапії» вже не стало того, з ким підтримували б зв’язок мардуківці. У час каліцтва Гладуна його відвідували діти Мардука з різних місць України, а також за-за кордону, і це свідчило про ключову роль цієї істоти. Напевне, десь така сутність існує, але вона не втаємничена у плани тих, хто напосів поставити сторч боввана в земному світі. Така ж ситуація склалася і в моєму місті. Отже, на якийсь час я можу полегшено зітхнути. Чи на довго?

«В ім’я Мардука!

Напиши. Валтасарові не переказуй.

У більшості сатрапій Тираса вже не залишилося наших. Хто за віком пішов у край без вороття, кого викрили, і вони тепер — поміж в’язнів. Про це відомо Магові. Він вирахував роки, коли ми приходимо у земний світ у великій кількості, а коли нас з’являється обмаль. Все залежить не від нас, а від розташування зірок. Зараз триває період, коли природним шляхом ми не втілюємося, за невеликим винятком. Через це змушені направляти туди сутності дітей Мардука з надзвичайними здібностями, котрі шукають собі носія, якого вони очолять. Але їх з такими якостями одиниці. Отже, готувати ґ для нашої ідеї стало украй важко. Тим паче, що у земний світ повертається багато душ тих, кого ми колись винищили. Їм хоч і не відомо про своє минуле життя, але не вся пам’ять блокується під час входження їх у земний світ — багато з того, що вони пережили у минулому втіленні, проявляється на рівні інстинктів і рефлексів. Вони аурою вловлюють чужого. А нам поки нічого не залишається, як берегти мережу наших, якою б дірявою вона не ставала, і очікувати сприяння зірок. Це триватиме багато поколінь. Але що таке кілька сотень років у порівнянні з великим святом, коли над землею повстане, уже в котре, КОЛОС, і жертовник довкола нього наповниться кров’ю земною».

Я взяв ноутбук, який недавно придбав, і подався з ним до медпункту. А там Костя в халаті прослуховував з допомогою стетоскопа грудну клітку сухорлявого чоловіка. Оливкового кольору шкіра, борідка клином виказували в