Читати книгу - "Крістіна"

— Усратися й не жити, — прошепотів Вілл й брязнув слухавкою об апарат. На його поблідлому обличчі широко роздувалися ніздрі, як у тварини, що вчула у вітрі запах вогню. Сигара згасла. Він кинув її на килим і поліз рукою в кишеню халата, квапливо підходячи до вікна. Рука намацала втішні обриси аспіратора, і пальці зімкнулися на його руків’ї, схожому на пістолетне.

Йому в обличчя сяйнули фари, ледве не засліпивши, і Вілл здійняв вільну руку, щоб затулити очі. Крістіна знову вгатилася в сніговий замет. Мало-помалу вона пробивала собі шлях до під’їзду. Він дивився, як вона здає назад через дорогу, і люто бажав, щоб от зараз з’явився снігоочисник і протаранив кляту фурію плугом.

Але снігоочисник не з’явився. Замість нього була Крістіна: ревла двигуном, несамовито світила фарами на його засипаний снігом газон. Вона билася в замет, розлючено жбурляючись хмарами снігу. Передній край піднявся догори, і на мить Вілл подумав, що зараз вона перекинеться через рештки замерзлої втрамбованої кучугури. А тоді задні колеса втратили зчеплення з дорогою і шалено закрутилися.

Машина дала задній хід.

Горло у Вілла стислося до розмірів шпилькової голівки. Легені силкувалися втягнути повітря. Він видобув аспіратор і скористався ним. Поліція. Треба викликати поліцію. Може, і приїдуть. 58-й Каннінґема його не дістане. Удома він у безпеці. Він…

Крістіна газонула через дорогу і вже цього разу легко пробила замет. Спочатку її передній край піднявся, забризкуючи фасад будинку світлом, а потім гепнувся додолу. Вона пробралася на доріжку. Так, вона вже там, але ж далі проїхати не зможе, вона… це авто…

Крістіна навіть не загальмувала. Усе ще газуючи, вона перетнула напівкруглу доріжку навскоси, прорила мілкіший пухкіший сніг на бічному дворі та з ревінням націлилися на панорамне вікно, перед яким стояв, визираючи надвір, Вілл Дарнелл.

Він поточився назад, хапаючи ротом повітря, і перечепився через власне крісло.

Крістіна з розгону врізалася в будинок. Панорамне вікно вибухнуло, впускаючи досередини верески вітру. Скло стрімко помчало навсібіч смертоносними стрілами, і в кожній відбивалися передні Крістінині фари. У будинок повалив сніг — він танцював тепер над килимом, крутився хаотичними спіралями. Фари залили кімнату неприродно яскравим світлом телестудії, і раптом вона дала задній хід, волочачи передній бампер по землі, з понівеченим і піднятим бампером, з розтрощеною решіткою, що шкірилася хромовими іклами.

Вілл стояв, спираючись на долоні й коліна, здушено дихаючи і не в змозі набрати повітря в груди, які важко здіймалися. Він невиразно усвідомлював, що падіння через крісло врятувало його від того, щоб бути порізаним на клапті уламками скла. Халат розійшовся й теліпався позаду, коли Вілл зводився на ноги. Вітер, що віяв у розбите вікно, підхопив зі столика біля крісла телепрограму, і журнал, шурхочучи сторінками, полетів через усю кімнату до підніжжя сходів. Обома руками схопивши телефон, Вілл набрав 0.

Крістіна здавала назад, повертаючись власними слідами, прокладеними в снігу. Вона доїхала аж до сплющеного замету біля в’їзду на доріжку. А потім газнула, і поки мчала вперед, капот на очах розрівнювався, а решітка відновлювалася сама. Машина знову взяла будинок на таран, цілячи під панорамне вікно. Знову порснуло скло; стогнала і тріщала розбита на скалки деревина. Посередині низького підвіконня великого вікна пішла тріщина, і на мить досередини зазирнуло вітрове скло Крістіни, потріскане й молочно-біле, ніби в будинок вдивлялося гігантське око прибульця-монстра.

— Поліцію, — попрохав Вілл у оператора. Голос його став майже нечутним; він сичав і шипів. Халат лопотів на холодному вітрі хурделиці, що вдерся в розбите вікно. Вілл бачив, що стіна під вікном уже майже розтрощена. З неї, немов поламані кістки, стирчали шматки обшивки. Вона ж не могла проникнути всередину, правда? Правда, не могла?

— Вибачте, сер, говоріть голосніше, — сказала операторка. — У нас дуже поганий зв’язок.

— Поліцію, — повторив Вілл, але цього разу з горла не вирвалося навіть шепоту — тільки повітря сичало в голосниках. Боже милий, він задихався, його вбивала дихавиця, його груди були замкненим банківським сховищем. Де подівся його аспіратор?

— Сер? — із сумнівом озвалася операторка.

Он він, на підлозі. Впустивши трубку, Вілл поповзом подався до нього.

Крістіна знову наближалася; проревівши через газон, вона вдарила в стіну будинку. І цього разу вся стіна не витримала — розлетілася шрапнеллю скла й поламаних планок, а жахіття стало неймовірною реальністю — пом’ятий та увігнутий Крістінин капот опинився в Вілловій вітальні, вона була в будинку, він чув запах вихлопу й розжареного двигуна.

Зачепившись чимось у днищі, Крістіна поїхала назад, геть із ощетиненої діри, зі скреготом видираючи дошки. Її передній край був ущент понівечений і припорошений снігом та тиньком. Але за кілька секунд вона повернеться, і тепер уже може… може просто…

Вілл підхопив аспіратор і наосліп, не розбираючи дороги, помчав до сходів.

Він устиг піднятися лише до середини, коли гаркотливе гурчання двигуна долинуло знову, і він обернувся, щоб подивитися, радше всім тілом хилячись на поруччя, а не беручись за нього.

Те, що відкривалося з висоти сходів, більше нагадувало нічне жахіття. На очах у Вілла Крістіна перетнула засніжений газон, її капот злетів догори, тож тепер передній край нагадував пащу велетенського червоно-білого алігатора. А тоді вона знову вдарила в будинок, цього разу на швидкості понад сорок миль на годину, і капот взагалі відлетів геть. Її фари люто світили, промені стрибали вгору, а наступної миті вона вже була всередині, у його будинку, залишивши позаду рвану діру в стіні. На килим, наче чорна перетята артерія, звисав електричний кабель. Хмарки утеплювальної скловати, яку занесло всередину, танцювали на холодному вітрі, немов насіння кульбабок.

Вілл закричав, але крізь ревіння двигуна не почув власного крику. Глушник «Сірз», який поставив їй Арні (одна з тих небагатьох деталей, які він справді міняв власноруч, ні в тин ні в ворота подумав Вілл), звисав із зовнішнього підвіконня будинку, а разом з ним залишилася й більша частина вихлопної труби.

«Фурія» проревіла через усю вітальню, перекинула велике м’яке крісло, у якому полюбляв сидіти Вілл, і воно впало на бік, наче мертвий поні. Підлога під Крістіною тривожно порипувала, і голос у Вілловій свідомості волав: «Так! Проломися! Проломися! Скинь проклятущу гадюку в підвал! Побачим, як вона звідтам вилізе!» І уява намалювала тигра в ямі, яку викопали й замаскували листям та гілляччям підступні аборигени.

Але підлога не провалилася — принаймні поки що вона трималася.

Крістіна з ревом мчала через вітальню до нього. За собою вона лишала на килимі зигзаги обліплених снігом шин. Вона врізалася в сходи. Вілла відкинуло на