read-books.club » Сучасна проза » Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем 📚 - Українською

Читати книгу - "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем" автора Трумен Капоте. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 127 128 129 ... 157
Перейти на сторінку:
б забиватись аж у Неваду, аби тільки погомоніти з двома дрібними шахраями?

Най згорнув записник і, втупившись очима в заарештованого, помітив, як набрякли в того жили на скроні.

— То як, Діку?

— Що?

— Чи їхали б ми в таку далечінь, щоб розмовляти про якісь там чеки?

— Іншої причини я не знаю.

Малюючи кинджал на обкладинці свого записника, Най спитав:

— А скажіть, Діку, чи відомо вам щось про вбивство сім’ї Клаттерів?

Згодом він написав в офіційному звіті про допит: «Заарештований помітно змінився на обличчі. Він зблід, очі його забігали».

— Е ні! — сказав Гікок.— Це ви облиште. Ніякий я вам не вбивця.

— Вас запитали,— нагадав йому Най,— чи знаєте ви про вбивство Клаттерів?

— Можливо, щось і читав про це,— відказав Гікок.

— Мерзенний злочин. Мерзенний і підлий,— мовив Черч.

— І майже бездоганний,— докинув Най.— Але ви, Діку, припустилися двох помилок. По-перше, залишили свідка. Живого свідка. Він виступить у суді. Стане перед присяжними й розкаже їм, як Річард Гікок і Перрі Сміт зв’язали чотирьох безпорадних людей, позатуляли їм роти, а тоді по-звірячому вбили.

Обличчя Гікока спалахнуло.

— Живий свідок? Не може такого бути!

— Бо ви гадаєте, що позбулися всіх?

— Я сказав: облиште! Нема чого пришивати мені якесь кляте вбивство. Чеки. Дрібні крадіжки. Але я вам не вбивця!

— Тоді чому ви брешете? — роздратовано спитав Най.

— Я сказав саму правду.

— Дещо. Але не все. От хоч би щодо суботи чотирнадцятого листопада. Ви кажете, що того дня після обіду їздили до Форт-Скотта.

— Так.

— А коли приїхали туди, пішли на пошту.

— Так.

— Щоб дізнатись адресу Смітової сестри.

— Атож.

Най підвівся, зайшов за стілець, на якому сидів заарештований, і, поклавши руки на спинку стільця, нахилився так, наче хотів щось сказати Гікокові на вухо.

— У Перрі Сміта немає ніякої сестри у Форт-Скотті,— мовив він.— І ніколи не було. А пошта там по суботах працює тільки зранку.— Тоді додав: — Подумайте, Діку. На сьогодні досить. Ми ще поговоримо з вами.

Коли Гікока вивели, Най і Черч перейшли коридор і стали дивитись у спостережне вічко другої камери, як допитують Перрі Сміта, хоч нічого й не чули. Най уперше побачив Сміта і здивовано розглядав його ноги — такі короткі, що малі, наче в дитини, ступні майже не торкалися підлоги. Обличчя заарештованого, в якому індіанська смаглявість поєдналася з грубуватими ірландськими рисами, і його цупке темне волосся нагадували Наєві гарну Смітову сестру, місіс Джонсон. Але цей масивний, непропорційно збудований хлопчик-мужчина був негарний. Він раз по раз облизував губи, і рожевий кінчик його язика вистромлявся й зникав, мов у ящірки. З того, як він спокійно й рівно затягувався сигаретою, Най дійшов висновку, що він ще «темний», тобто нічого не знає про справжню мету розмови.

Най не помилився. Дьюї й Данц, досвідчені слідчі, терпляче, крок за кроком, скеровували розповідь заарештованого на події останніх сімох тижнів, тоді обмежили його спогади двома критичними днями — суботою і неділею, 14 і 15 листопада. І тепер, витративши три години на підготовку, підійшли нарешті до суті справи.

Дьюї сказав:

— Отже, що ми маємо, Перрі? Коли вас достроково звільнювали, ви дали слово ніколи не повертатися до Канзасу.

— Соняшниковий штат! Усі очі за ним виплакав.

— А коли так, то чого ви туди поїхали? На те мала бути якась особлива причина.

— Я вже вам сказав. Поїхав навідати сестру. Забрати в неї свої гроші.

— Авжеж, А й забув. Сестру, яку ви з Гікоком шукали у Форт-Скотті. Перрі, скільки миль від Канзас-Сіті до Форт-Скотта?

Сміт похитав головою. Він не знав.

— Ну, а скільки часу ви туди їхали?

Сміт мовчав.

— Годину? Дві? Три? Чотири?

Заарештований сказав, що не пам’ятає.

— Ну звісно, не пам’ятаєте. Бо ви ніколи в житті не були у Форт-Скотті.

Досі жоден з детективів не піддав сумніву ані слова із Смітової розповіді. Він засовався на стільці й облизав губи кінчиком язика.

— Усе, що ви тут казали,— неправда. Ви ніколи й близько не були у Форт-Скотті. Не брали ви ніяких дівчат і не возили їх до мотелю...

— Возили. Я не брешу.

— Як їх звали?

— Я не питав.

— Ви й Гікок провели з ними ніч і не спитали, як їх звуть?

— То були просто повії.

— Тоді скажіть нам назву мотелю.

— Спитайте в Діка. Він знає. Я ніколи не запам’ятовую таких дрібниць.

Дьюї обернувся до свого помічника.

— Кларенсе, гадаю, час уже з’ясувати Перрі ситуацію.

Данц нахилився над столом. Він типовий важковаговик з прихованим зарядом невичерпної енергії. Але очі в нього ліниві й наче сонні. Говорить він спроквола, розтягуючи слова, з виразним західним акцентом.

— Так, сер,— мовив він.— Мабуть, час.

— Слухайте уважно, Перрі. Зараз містер Данц розкаже вам, де ви насправді були в ту суботу вночі. Де були й що робили.

Данц сказав:

— Ви вбивали сім’ю Клаттерів.

Сміт не озвався ані словом і почав терти коліна.

— Ви були в Голкомбі, штат Канзас. У домі містера Герберта Вільяма Клаттера. А перед тим як піти, вбили всіх, хто там був.

— Ні. Ніколи...

— Що «ніколи»?

— Я ніколи не чув такого прізвища... Клаттер...

Дьюї назвав його брехуном, а тоді викинув козиря, про який четверо детективів умовилися заздалегідь. Він сказав:

— У нас є живий свідок, Перрі. Ви, хлопці, його недогледіли.

Минула ціла хвилина. На превелику радість Дьюї, Сміт мовчав. Адже невинний неодмінно спитав би, хто цей свідок, і хто такі Клаттери, і чому саме на нього впала підозра,— в кожному разі, сказав би що-небудь. Але Сміт сидів мовчки, стискаючи руками коліна.

— Ну, Перрі?

— Чи нема у вас аспірину? В мене забрали аспірин.

— Вам погано?

— Ноги болять.

Було пів на шосту. Дьюї, зумисне раптово, припинив допит.

— Ми повернемось до цього завтра,— сказав він.— До речі, знаєте, який завтра день? День народження Ненсі Клаттер. Їй минуло б сімнадцять років.

1 ... 127 128 129 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем"