Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− У тому, що він не вдарився в паніку, цілком заслуга Ліни, − заперечує А-атон.

Моя заслуга? Правда? Я навіть трошки відсторонююсь, щоб бачити їх обох.

− Он як? Отже, наша се-авін вже огорнула своїми ніжними тенетами ще й цього кволого пуголовка? − потемнілий погляд Са-оіра звертається тепер на мене.

− І посміхалася йому, − підтискає губи другий се-аран, не даючи мені жодної секунди, щоб виправдатися. Щоправда, я не впевнена, що в мене вийшло б, настільки вражена тим, що відбувається.

Вони що, зараз серйозно? Щойно хвалили, а зараз знайшли привід... приревнувати? І до кого, головне? Ніба, звісно, милий і хороший, але з ними точно ніяк не зрівняється.

− М-м-м, як необачно з її боку, − несхвально качає головою Са-оір. − Доведеться нагадати нашій се-авін, хто її се-аран і кому належать її посмішки.

А у мене серце в грудях так солодко тьохкає. І щось страшнувато трохи стає. І спекотно всередині.

Здається, я вже починаю розуміти, куди він хилить. Надто вже знайома мені ця його інтонація та гра під назвою «Знайди, за що покарати Ліну». Але зараз проти мене грають вони удвох. І в моїй душі вже вирує суміш страху з передчуттям, настільки гостра, що всередині все зводить від бажання.

А-атон криво посміхається, підіймаючи до очей руку з браслетом. По гладкому металу бігають білі сполохи. Довгі білошкірі пальці швидко пробігаються ними, розгортаючи в повітрі невелику проєкцію екрана.

− Так, обов'язково нагадаємо. Але доведеться цей момент трохи відкласти. Чотжар повертається з результатами допиту Танатріс. Треба розібратися з усім, що він нарив у її безмозкій голові.

Роздратовано загарчавши, Са-оір притискає мене до грудей сильніше.

− Я вже й забув про Танатріс. Але ця тупа озлоблена самка надто зарвалася. Пора з нею покінчити, − зло цідить він.

− Зовсім покінчити, судячи з усього, не вийде, − розсіяно зауважує А-атон, продовжуючи зчитувати повідомлення, що йому надходять. – Шаарід подає прохання про те, щоб особисто призначити міру покарання для своєї дружини. В силу наданого йому права і подробиць, що відкрилися під час зчитування. А Дім Просвітлених заявив протест щодо неправомірного, на їхню думку, зчитування пам’яті Танатріс і вимагає розірвати її шлюб з на-агаром, попри летальний для неї результат такої дії.

− Свідка хочуть прибрати? − кидає запитально Са-оір, зусиллям волі відчиняючи двері імператорських апартаментів і заносячи мене всередину.

− Не схоже. Адже її пам’ять вже зломана. Це більше нагадує демонстрацію для відвертання уваги. Намагаються збити нас з пантелику, − світлий Повелитель, незворушно заходить слідом. Двері за його спиною самі собою зачиняються.

− Якась незрозуміла спроба. Менетнашу кінець. Навіть якби у нас не було живого свідка загибелі батька, те що трапилося вчора, забезпечить йому смертний вирок навіть без суду. Усі нитки ведуть до старого жерця та його оточення.

− Дійсно, все виглядає саме так. Цілком очевидно. І надто гладко. І цим мене насторожує. Після стількох років, коли ми не могли знайти доказів, зараз вони самі пливуть нам у руки. Щось тут не так, – морщиться А-атон. – Ще й Сетору так явно набивається у наше ближнє коло.

− Тоді тим паче потрібно терміново дізнатися, що вдалося нарити Чотжару, − з явним невдоволенням зітхає Са-оір. − А нашій се-авін доведеться сьогоднішній вечір провести без нас. Але нічого. Завтра все надолужимо, – нагороджує він мене багатозначною усмішкою.

***

Я зависла в безмежній неосяжній порожнечі. Вона розцвічена міріадами далеких зірок. Але їхнє світло таке порожнє і холодне. Нереальне. Наче в іншому всесвіті. На душі порожньо та холодно. Боляче та самотньо.

Моя сутність ширяє в невагомості. Мене пронизують міріади ниток, зітканих зі світла та темряви. Ниток, що дзвінкими струнами, тягнуться в чорнильну прірву, яка вкрала моїх се-аран. Поки є в мені сили, я підживлюватиму цей дороговказ. Триматиму і тягнутиму назад. Даватиму сили, щоб кохані змогли повернутися до мене.

Вони так неймовірно далеко, що я майже їх не відчуваю. І мені майже ніхто не вірить, що вони живі. Але я це знаю. Відчуваю. Наші долі пов'язані. Наші душі зшиті докупи. Я врятую, витягну, поверну. Вони мені потрібні, потрібні нашим синам.

Де ви, мої володарі? Відгукніться!

Я так хочу вас відчути. Хочу, щоб ви були зі мною. Я так стомилася боротися одна проти всіх. Поверніться до мене.

Душу переповнює така туга, що з грудей рветься вовче виття. Ридання душать.

Але плечі стискають чиїсь великі долоні. Обпалюючи мою онімілу шкіру.

− Я дам тобі все, що попросиш. Якщо ти тільки даси мені те, що я хочу, − шепоче вкрадливий голос на вухо. – Я зігрію, якщо дозволиш. І допоможу, якщо попросиш.

− Я тобі не вірю, − хриплю на зламі власних сил.

− Доведеться повірити, Ліно, − поколює шкіру гарячим диханням...

І я прокидаюся з переляканим зітханням, різко сівши на ліжку і широко розплющивши очі.

У перші секунди навіть не усвідомлюю, де знаходжуся. Перед очима все ще мерехтить світло далеких, нереальних зірок. Тіло все ще скуте тим страшним холодом, а шкіра пам'ятає чужий дотик.

Але мою талію стискають інші долоні, такі рідні й знайомі, а до спини притискається велике гаряче тіло.

− Що трапилося, Ліно? − подих Са-оіра жаром обдає мою шкіру. Майже миттєво повертаючи у реальність.

Розквітла зірками пітьма змінюється передсвітанковою сірістю.

Вони тут. Зі мною. Я навіть не знаю, коли прийшли, бо спати лягала на самоті. Після того, як Чотжар сказав мені, що Володарі дуже зайняті, вирішуючи питання з долею Танатріс. Зчитка явно показала, що червоноволоса дружина ні-одо Шааріда діяла під впливом закладених у її розумі ментальних установок. Багатошарових і ретельно виплеканих із самого її дитинства. Грубо кажучи, Танатріс з юних років програмували бути слухняним пішаком у руках батька.

Мені її навіть стало шкода. І я в якийсь момент щиро понадіялася, що глава Дому Бронзових зможе не лише відстояти свою дружину, а й зцілити її розум.