Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Аналогічне повільне просування уздовж африканської осі північ—південь демонструє технологія. Кераміка, зафіксована в Судані й Сахарі близько 8000 р. до н. е., досягла Капської провінції лише близько 1 р. н. е. Попри те, що у Єгипті письмо розвинулося ще до 3000 р. до н. е. та поширилося в абетковій формі на нубійське королівство зі столицею в Мерое, і попри те, що абеткове письмо досягло Ефіопії (мабуть, із Аравії), воно не виникло незалежно в решті частин Африки, куди його натомість занесли ззовні араби та європейці.

Коротко кажучи, колонізація Африки Європою не має нічого спільного із відмінностями між народами цих двох континентів, хоча так гадають білі расисти. Вона радше зумовлена географічними й біогеографічними випадковостями — зокрема, різною площею, осями та наборами диких рослинних і тваринних видів цих континентів. Тобто в кінцевому підсумку різниця історичних траєкторій Африки та Європи корениться у різниці між їхнім «нерухомим майном».

Епілог

Майбутнє історії людства як науки

П

итання Ялі проникло в суть теперішнього стану людства та його після- плейстоценової історії. Тепер, завершивши наш короткий тур п’ятьма континентами, як би ми відповіли на нього?

Я би сказав Ялі: разючі відмінності між довгочасними історіями народів різних континентів пов’язані не з уродженою різницею між самими цими народами, а з різницею між їхніми довкіллями. З цього випливає, що якби під час пізнього плейстоцену населення Австралії та Євразії помінялося місцями, тоді б сьогодні саме початкові аборигени Австралії займали більшу частину Америки й Австралії, а також Євразії, тоді як початкові аборигени Євразії животіли б у пригнобленому становищі в австралійських резерваціях. Спершу може виникнути бажання відкинути цю тезу як нісенітницю, адже вона спирається на цілковито уявний експеримент, результат якого неможливо перевірити. Однак історики таки можуть оцінювати гіпотези такого типу за допомогою ретроспективних перевірок. Наприклад, можна вивчити, що відбувалося, коли європейські рільники потрапляли на Ґренландію чи Великі рівнини США або коли рільники, що початково походили з Китаю, переселялися на Чатемські острови, в дощові ліси Калімантану чи на вулканічні грунти Яви та Гаваїв. Ці перевірки показують, що народи однакового походження могли вимерти, повернутися до мисливсько-збиральницького способу життя або продовжити розбудову складних держав — залежно від довкілля, в якому вони опинялися. Так само й аборигенні мисливці-збирачі Австралії, одні з яких опинилися на острові Фліндерза, інші — на Тасманії, ще інші — в Південно-Східній Австралії відповідно вимерли, залишилися мисливцями-збирачами із найпростішими в світі технологіями або перетворилися на будівників каналів, що вели інтенсивне рибне господарство, — залежно від довкілля, в якому вони опинялися.

Континенти, звісно, відрізняються за безліччю екологічних ознак, які позначаються на траєкторіях суспільств, що їх населяють, але сам лише довжелезний перелік усіх можливих відмінностей не дасть відповіді на питання Ялі. Кардинальне значення, на мою думку, мають лише чотири групи відмінностей.

До першої групи належать міжконтинентальні відмінності за дикими рослинними і тваринними видами, доступними як відправний матеріал для одомашнення. Значущість цієї групи пов’язана з тим, що харчове виробництво мало кардинальне значення для нагромадження надлишків харчу, завдяки яким можна було годувати не залучених до нього спеціалістів і створювати густонаселені суспільства, котрі завдяки своїй голій чисельності отримували військову перевагу ще до того, як нарощували перевагу технологічну або політичну. З обох цих причин розвиток економічно складних, соціально стратифікованих, політично централізованих суспільств вище рівня дрібних зародкових вождівств завжди базувався на харчовому виробництві.

Проте більшість диких тварин і рослин виявилися непридатними для одомашнення: харчове виробництво базувалося на відносно невеликій кількості видів свійських тварин і культурних рослин. Кількість диких видів — кандидатів на одомашнення дуже різна на різних континентах у зв’язку із різницею між ними за площею і (у випадку великих ссавців) у зв’язку з піз- ньоплейстоценовими зникненнями. Ці зникнення були значно масштабні- шими в Австралії та Америці, ніж у Євразії чи Африці. Як наслідок, Африка кінець кінцем виявилася дещо менш обдарованою біологічно, ніж більша за площею Євразія, Америка — ще менше, Австралія — менше за Америку, як і Нова Гвінея (яка в сімдесят разів менша за площею ніж Євразія, а всі її початкові великі ссавці зникли в пізньому плейстоцені).

На кожному континенті одомашнення тварин і рослин зосереджувалося в кількох особливо сприятливих прабатьківщинах, які охоплювали лише незначну частину загальної площі континенту. Якщо говорити про технологічні нововведення та політичні інституції, то більшість суспільств значно більше запозичують в інших суспільств, ніж винаходять самі. Тож дифузія та міграція в межах континенту роблять вагомий внесок у розвиток його суспільств, які в довгочасній перспективі мають тенденцію ділитися своїми досягненнями (наскільки це дозволяє довкілля) через процес, який у простій формі ілюструють маорійські «мушкетні війни» у Новій Зеландії. Тобто суспільства, яким попервах бракує певної переваги, або переймають її від суспільств, які нею володіють, або (якщо вони цього не роблять) їх заміщують ці інші суспільства.

Тому друга група чинників складається із тих, які впливають на темпи дифузії та міграції, котрі сильно різнилися між континентами. Найшвидшими вони були в Євразії через видовженість цього континенту вздовж осі схід—захід і відсутність значних екологічних і географічних перепон. Сила цього чинника очевидна для руху культурних рослин і свійських тварин, які сильно залежали від клімату, а отже від широти. Однак те саме стосується дифузії технологічних нововведень, оскільки вони у своєму початковому вигляді найкраще пристосовані до конкретних довкіль. Дифузія була повільнішою в Африці, а особливо в Америці саме через те, що ці континенти видовжені вздовж своєї головної осі північ—південь, та через географічні й екологічні перепони. Вона також була утрудненою в традиційній Новій Гвінеї, де почленований рельєф і довгий високогірний хребет заважали будь-якому значному поступу в напрямку політичної і мовної уніфікації.

Із цими чинниками, що впливають на дифузію всередині континентів, пов’язана третя група чинників, які позначаються на дифузії між континентами, яка також може сприяти місцевому нагромадженню доместикатів і технологій. Легкість міжконтинентальної дифузії різна, оскільки одні континенти ізольованіші, ніж інші. Протягом останніх 6 тис. років найлегшою вона була між Євразією та Субсахарською Африкою, завдяки чому Африка отримала більшість своїх видів свійських тварин. Однак дифузія між півкулями не зробила внеску в розвиток складних суспільств доколумбівської Америки, ізольованих від Євразії на низьких широтах просторами океану, а на високих широтах — географією та кліматом, підхожим лише для мис- ливства-збиральництва. Єдиним доведеним внеском Євразії у розвиток суспільств аборигенної Австралії, ізольованої