Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Адвіан і Маріл, Ренальд і Бір встали один навпроти одного, дивлячись збентежено, здивовано.

– Ця дівчинка... – невпевнено почав Бір.

–  Дівчинка загубилася, –  перебив його Адвіан, – ми шукаємо її...

–  Але вона опинилася на нашій землі...

– Не важливо, на чиїй землі вона опинилася, – м'яко ковзнув у розмову Маріл, – трьох дівчат покликала магія Уаджита. І дві з них  вже в нас. Ніхто не має права порушувати течію не ним створеного потоку – тобі це добре  відомо. Тоже не роби перепон!

Мудрець не збирався вигадувати жодних історій. Біра так просто не провести, він могутній чаклун і, напевно, вже відчув магічне втручання.

– Навіть не думав про таке! – відповів Бір.

– Звісно, дівчинка належить вам, – промовив Ренальд, відчувши невимовне полегшення, – ми знайшли двох у далекому лісі за кукурудзяним полем і, не знаючи, хто вони такі, доставили в замок. А потім вони... втекли.  Тож  ми і вирушили на їхні пошуки. Цей світ  для них  невідомий… 

Ліка, яка лежала на землі й слухала розмову, схопилася.

– То  Олеся у вас? – крикнула вона, кидаючись до Маріла і хапаючи його за руку.

Він, з розумним привітним обличчям і м'якими зморшками навколо очей, здався їй набагато безпечнішим за іншого: високого і непристойно-красивого з чуттєвим, різким вигином губ.

– Так, люба, – відповів Маріл і майже батьківським жестом поклав долоню на її потилицю, – Олеся в нас...І Інга в нас... Уранці Кайтана виловила Інгу з водоспаду.  Ми відвезли її до Уаджита  вирушили за тобою...

– Чудово! – вигукнула  тоді Ліка і встала між Марілом і Адвіаном, усім своїм виглядом показуючи, що вона вибір зробила і змінювати нічого не збирається.

Бір придушив  своє розчарування. Звісно, вимагати дівчат назад він не має жодного права. Він не глава держави, а заради такої сумнівної здобичі, Ролена на конфлікт з Уаджитом не піде.

Але розуміння того, що Інгу доведеться випустити з рук, доводило Біра до нестями.  Він готовий був віддати що завгодно за володіння над  цім скаженим дівчиськом  з Ірзи. Перша невдача лише  добавила йому  вогню.

Але зараз він променисто  посміхнувся.

– Чудово, що дівчата нарешті опиняться там, де мають бути. Ми гідно прийняли їх у Даяді, і я сподіваюся, що зможу так само привітати їх на весняному балу короля Ектора.

– Безсумнівно! – з не менш променистою посмішкою відповів Адвіан. – Передавайте мою найглибшу повагу королеві Ролені! – додав він і перевів погляд на Ренальда.

Той чемно кивнув. 

Після чого всі троє розвернулися і поскакали вгору за течією шукати інших вершників і згортати пошуки.

– А це хто, дракон? – запитала Ліка, тепер уже не зі страхом, а із захопленням роздивляючись Кайтану.

– Виверна, – відповів Адвіан.

– А, виверна... Здається, я читала про таких...

І вона із задоволенням піднялася на підставлене крило, а звідти перекотилася на спину.