Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  - Я так рада, що з вашою королівською милістю не трапилося нічого поганого, – щиро промовила вона, беручи чоловіка за руки.

Ягайло теж був щирим, що дуже рідко траплялося з ним.

  - Я скучив за тобою та дітьми, – признався він.

  - Я теж скучила. Без вас мені було так самотньо у замку, – зітхнула Сонька.

  Прийшов час лягати у ліжко. Сонька трохи страшилася того, що мало статися. Так, вона по-своєму полюбила Ягайла після того, як він пробачив її і врятував від ганьби. Але любов – це не кохання. Любити можна близького родича – брата або дядька. Поцілунки та пестощі Ягайло були неприємні їй, як і раніше. Але вона готова була терпіти, бо знала, що то – її шлюбний обов’язок.

  Але Ягайло у ліжку просто притулився до неї і почав розповідати про підступного брата Свидригайла, про війну, яка неминуча. Розповідав, аж поки не заснув. Мабуть йому, через поважний вік, вже не потрібен був отой шлюбний обов’язок. Ягайло несподівано зрозумів, що хоче мати біля себе живу жінку, рідну істоту. Але не тільки для того, щоб зігрівала у ліжку його тіло, що вже втратило пал молодості, як зігрівали служниці біблейського царя Давида. А й для того, щоб вона вислуховувала його скарги, давала поради і усіляко підтримувала його.

  Ягайло, стомлений, вже засинав, коли крізь сон почув Соньчин шепіт:

  - Якщо ваша милість відбуде на війну, то дозвольте мені з дітьми супроводжувати вас. Я не хочу більше залишатися тут одна.