Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В ті дні на Закарпаття терміново прибуває один із високопоставлених керівників держави Підгорний і звідси керує всіма військовими операціями. Села і міста краю почали пильно контролювати тисячі працівників могутнього органу КДБ. Із охопленого велетенським полум’ям Будапешта спецслужби встигли вихопити і привезти до Ужгорода лідера угорських комуністів Яноша Кадара. Тут же, неподалік міста, біля села Коритняни із фронтовою поспішністю зводиться радіостанція. Через неї Янош Кадар постійно виступає із зверненням до угорського народу отямитися і припинити кровопролиття. Це прохання звучало цілодобово, і його слухали не тільки в Угорщині, на Закарпатті, але й у всій Європі… А нашими дорогами, залізницями і небесами продовжувала із наростаючою силою і далі валити військова сила. Закарпатці, із жахом спостерігаючи, як залізне цунамі котиться на порівняно невелику Угорщину, хрестилися і постійно молилися за мадярський народ. Як-не-як, а ми тисячоліття жили пліч-о-пліч, були близькими сусідами… часто родичалися… І хоч людські стосунки у нас не завжди закінчувалися обіймами і братерськими цілунками, все ж на одній землі жили, орали, сіяли, так само, як і творили й ділили спільну історію. І сьогодні, коли хата нашого сусіда горіла, а сам він стікав на своєму ґаздівстві кров’ю, вмить забулися образи, кривди, ниючі рани… Ми — і це було найстрашнішим — не могли нічим допомогти мадярам у їх трагедії, але ревно молилися за них і просили Всевишнього, аби скоріше припинилося кровопролиття. Проте жертв було немислимо… І про їх кількість, очевидно, світ так і не дізнається… Ніколи не забуду, як батьків брат Петро, якого таки влапили з військкомату і погнали шпацирувати на Мадярщину, розповідав: «Я був серед танкістів… Ціла колона машин стояла на одній із будапештських вулиць. Ми чекали команди іти на штурм центру міста…»
…Солдати сиділи на броні, механіки всередині машин і з цікавістю спостерігали, як із двору старовинної школи випорхнула зграйка дітей років семи-восьми. Вчителька вишикувала малюків попарно у колону і вони з портфелями, несучи в руках мішечки із чорнильницями, рушили… Солдати, очевидно, згадавши про своїх маленьких дітей, братиків і сестричок, залишених у далеких домівках, розслабилися й умиротворено усміхалися школярам із броні машин. Діти теж веселим щебетом вітали військових. Але тільки-но порівнялись із танками, вчителька по-угорськи щось різко скомандувала і з дитячих рук полетіло десятки чорнильниць. Вони були начинені якоюсь адською речовиною… Вдаряючись об броню, розліталися у друзки і танки миттєво спалахували. Це було настільки несподівано і страшно, що на якусь мить всі оціпеніли. Далі залунали страшні крики. Машини і солдати за долі секунди палали смолоскипами. А ті, хто встиг зіскочити і врятуватись, озвірілі від злості, вдарили по дитячій колоні із автоматів…
До слова, саме в Угорщині вперше у бойових діях була застосована стрілецька зброя сов’єтів — нині всесвітньо-знаний автомат Калашникова. Він мав страшну убійну силу. І коли навіжені вояки вдарили чергами, дитячі голівки, ручки, ніжки, шматки одежі і плоті розліталися на десятки метрів. За хвилину-дві вся вулиця і стіни старовинних будівель стікали кривавицею…
Коли вуйко розповідав, його одразу починало нудити, весь вкривався холодним потом, а далі все тіло лихоманило… Петро ніяк не міг позбутися страшного видіння. Він дивом врятувався, бо володів, як і кожен закарпатець старшого покоління, угорською мовою. І тільки-но учителька скомандувала дітям: «Ось вони, наші вороги! Кидайте!», вуйко підсвідомо відчув небезпеку і одразу сплигнув. І коли по дітям вдарили із автоматів, до його ніг покотилася відрізана чергою білява голівка дівчини. Відділена від тіла, голівка ще жила… Блакитні дитячі оченята дивилися на Петра і кліпали. Навіть вуста ще ворушилися і намагалися щось сказати…
Жах від побаченого довго-довго не покидав нашого вуйка. Його весь час нудило, не міг їсти, втратив усяке бажання до життя. Баба Фіскарошка збагнула, що втрачаємо Петра, найняла у нас дома читання псалтиря, а далі пішла відмолювати сина по монастирях. Вуйко згодом помалу відійшов, але так і не позбувся жахливих видінь: мертвих очей, що безугавно кліпають, і безголосого голосу із закляклих дитячих вуст.
Наші партєйні вожаки теж помалу оговтувались. Наче горобці після потопельної зливи, стріпонули крильцями, обтрусили пір'я од переляку і зацвірінькали на весь комуністичний голос. Де й поділися щирі бесіди про любов до ближнього, милосердя, всепрощення. Разом із мукачівськими партійними агітаторами нишпорили по фермах, тракторних парках, складах, полях, садах, виноградниках і страшили людей, що могло б статися, коли б переміг у Мадярщині капіталізм… А одного дня бубнар Іван Матій обійшов усе село і численні присілки… Лупаючи у бубон, сповіщав: «Дається на знаття: завтра у клубі буде безплатно дуже войновоє кіно і інтересна політичеська лекція».
Ну й хитруни ж!.. Давно всім звісно, що наш законослухняний і вельми богобойний народ так чутливо реагує на державні «інтересні політичеські» акції, як болотяні черепахи на виступ симфонічного оркестру її величності англійської королеви. Тому, аби задурити людей і заманити до клубу, наші партайгеноси вирішили продемонструвати ще й «дуже войновоє кіно», тобто фільм про війну. До того ж безплатно! А хто з наших не клюне на халявне добро! Тим більше, що кіно до того часу у нас взагалі ніколи не демонструвалося. І велика кількість люду навіть не мала уявлення, що то за мантафонія.
Тому на новоявлене чудо ринули усі. Баба Фіскарошка, дідо Соломон, куми Гітлєрка, Кутузовка, принцеса Единбурзька і сваха Масаричка вирішили триматися в’єдно. Бо, як мовлено, — вкупі і помирати набагато веселіше.
Отже, всі вмостилися в одному ряду і, головне, у першому, перед самим екраном — аби, не приведи Божіньку, щось не пропустити. Доки у клубі збирався люд, допитлива баба Фіскарошка уже встигла власноруч перевірити матерію, яка слугувала за екран. А оскільки грубе полотно викликало у неї підозру, то понишпорила і за сценою: чи немає там якогось партійного підступу…
Але тут, на щастя, раптово запала темрява. Від задньої стіни, де стояв кіношний апарат, немов руки чудовиська, через увесь зал потягнулися два снопи яскравого світла. Екран спалахнув, замерехтів дрібним дощиком. Фіскарошка притьмом стрибонула зі сцени і сіла скраєчку, притуливши
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.