Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Де стара відьма?! На вила її! Хто їй дав право розпоряджуватись нашим добром і скотиною! Повісити стару льондру на воротах! Най за себе розписується, а до чужого носа не суне!
Тут наводжу найблагіші і найщиролюбивіші заклики із сотень тих, які волав вируючий натовп. До цього часу газета із статтею баби Фіскарошки, очевидно, стала сільським бестселером, прочитаним у всіх хатах, і реакція не забарилася.
Бідний Соломон стояв безпорадний перед палаючою юрбою, розводив руками і весь час вторив:
— Но та што маю чинити?..
— Ви, жебрачі тайстри, свою худобу спродайте і жертвуйте на комуніштичну власть! — крикнув хтось.
— Правду маєте, сватику! — одноголосно завівся натовп.
— Люди добрі, успокойтеся, — раптом підняв руку Соломон. — Ми так і вчинили. Перед тим, як баба написала статтю у новинку, ми все імущество продали, гроші понесли в банк і подарували родній отчизні.
— Бреше, старий моримух! — заверещала кума Гітлєрка. І всі із криками та риками кинулися до обійстя.
За декілька хвилин температура розпашілої юрби різко понизилась: у стодолі, хліві, свинарнику, курнику було порожньо.
— Та я вам, люди добрі, не брехав! — мовив, торжествуючи, Соломон.
— А кума Фіскарошка де? — одразу взялася допитувати Гітлєрка.
— А што, ви не знаєте? — витріщився Соломон.
— У новинці не написано, де вона ділася, — іронічно мовила нанашка Кутузовка.
— Но та даю вам на знаття: бабу за її государственний подвиг забрали до Москви, повезли у Кремль і там її тепер награждають великою мендалією. Баба з дня на день вернеться і буде над вами усіма великим начальником. Тогди, пам’ятайте моє слово, вона каждому із вас дасть одвіт на поставлені туйки вопроси.
Натовпу наче небеса одкрилися. Всі вмить умовкли, ніби по їжаку ковтнули, багато облич подобріло, порозумнішало… Хтось уже почав оправдовуватись. А далі вже де-не-де залунали і схвальні відгуки на адресу кремлівської героїні:
— Но та баба не така вже й дурна… Та ніхто не каже, што то є аж так зле… Што не кажіть, айбо державу десь треба і поддержати… своє плече подставити — я все говорила, што Фіскарошка — то є доста справедлива жона…
Із такими думками натовп помалу покидав наше обійстя і розходився по домівках.
Як Соломон і передбачав, баба невдовзі явилась… Якогось пізнього вечора розчахнулися сінешні двері і в хату влетіла не то людина, не то оскаженілий клунок лахміття.
— Дайте їсти! Што маєте їсти! — зарепетувала страшна гостя, у якій ми нарешті впізнали бабу.
Недочікуючись відповіді, Фіскарошка на очах перестрашеної родини почала перекидувати каструлі. Нарешті натрапила на повний баняк і руками почала напихатися.
— Марько дорога, та то я помиї з отрубами запарив для кози, — пробував угамувати жінчин апетит дідо Соломон.
Але бабі то було до мачки: вона поглинала помиї із такою жадібністю, наче вперше у житті допалася до кремлівських делікатесів.
Як виявилось пізніше, усі ці дні баба, звісно, не у Кремлі ж відсиджувалась. Саме у той час, коли грізний натовп підходив до обійстя, вона манівцями поверталась із буцегарні. Побачивши із дороги, що коїться біля обійстя, баба панічно перелякалась і дременула на самвершок гори Ловачки. Тут, голодна і обдерта, три дні перестрашена просиділа в густій ожині, а на четвертий, як наспіла темрява — буде що буде, готова й вовка з голоду ізжерти — тихенько приповзла до хати…
— Но як там у городі власть? — поцікавився дід Соломон, коли баба наситилась.
— Неборе, всяка власть, як псяча масть: кілько не масти, а воно усе смердить, — відповіла стомлено баба.
— Всяка власть, як псяча масть — повторив дід. — Ти, Марько, вп’ять стихами заговорила. Може знов напишеш до газети…
Миска тут же полетіла в голову Соломона. На щастя, порожня миска, бо голодна Фіскарошка перед цим її теж до краплі спорожнила.
* * *Більшовицька імперія, яка спершу сприйняла Угорську революцію, як хуліганські дії окремих груп декласових елементів, раптом спохватилася і збагнула, яка небезпека для всього Союзу чатує на західних кордонах. Великий любитель гороху і всесвітньовідомий кукурудзовод, тодішній вождь держави Микита Хрущов зібрав у Кремлі термінову нараду. Захлинаючись від люті, грюкав кулаком по столу і рубанув: якщо за кілька день угорський бунт не ліквідують, всі партійні вожді і державні урядовці будуть стояти замість опудал на безмежних кукурудзяних плантаціях і лякати гайвороння, а військові генерали — підмивати яйця колгоспним бикам. На керівну еліту це подіяло, як валер’яна на котів. Могутня державно-військова машина вмить загарцювала на шалених обертах. Над закарпатськими селами вдень і вночі не стихав гул літаків, гуркіт військових ешелонів, бронетехніки і машин. Дорогами — ані проїхати, ані пройти: все заповенила техніка і солдати. Десятки, сотні військових колон безперебійно рухалися у напрямку Ужгорода, Чопа… Тут розгорталися і єдиним фронтом, хвиля за хвилею, валили через угорський кордон, змітаючи все живе на своєму шляху.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.