Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Цілих пів години не наважувавсь я бодай поворухнутися; аж тоді неминучість ночі з усіма тими новими жахіттями, які вона, імовірно, принесе із собою, змусила мене продовжити рухатися на північ, допоки стане сил — адже зараз я був у самому серці Йондо, де могли мешкати демони або фантоми, які не шанують святилища вцілілих колон.
Тепер я йшов над силу, а сонячне світло дивним чином змінилося, адже червона куля наблизилася до позначеного курганами обрію, потонула й зотліла у поясі міазматичної імли, тимчасом як летка порохнява зруйнованих храмів та некрополів Йондо змішалася з лиховісними випарами, що здіймались аж до неба з величезної чорної безодні, яка лежить поза краєм світу.
У тому світлі вся пустка, всі кулясті гори, зміясті пагорби й загублені міста просякли примарним і дедалі темнішим шарлатом.
І тоді з півночі, де саме збиралися тіні, прийшла предивна постать: якась висока, повністю вкрита кольчугою людина — чи радше те, що, як я припустив, було людиною. Коли постать наблизилася до мене, похмуро брязкаючи на кожному кроці, ступаючи цією потрісканою землею, побачив я, що на ній був поцяткований патиною латунний обладунок і шолом з того самого металу, прикрашений закрученими рогами й зубчастим гребенем, який здіймався високо над її головою. Я сказав «головою», адже захід сонця вже догоряв, і я не міг ясно бачити на віддалі; але коли та примара порівнялася зі мною, помітив я, що під бровами химерного шолома, чию порожнечу на мить окреслило тліюче сонце, не було обличчя. А потім та постать, так само похмуро побрязкуючи, пройшла повз мене і щезла.
Одначе слідом за нею, перш ніж згасло останнє присмеркове світло, прийшла ще одна мара — вона простувала неймовірно широкими кроками, постійно спотикаючись, аж ось у червоних сутінках майже нависла наді мною — страхітлива мумія якогось прадавнього короля, ще й досі увінчана короною із золота, що анітрохи не втратило блиску. Однак очам моїм явився лик, спотворений чимось більшим, аніж просто часом і червою. Розірвані сповитки тріпотіли навколо її скелетоподібних ніг, а над короною, всіяною сапфірами та помаранчевими рубінами, страхітливо гойдалося й кивало чорне щόсь; одначе якусь мить я й гадки не міг скласти, що сáме то було. Коли це раптом посеред цього чогось розплющилися й засяяли пекельними жаринами два розкосі шарлатові ока, і два ікла, схожі на зміїні, зблиснули в роті, подібному до мавпячого. Плеската, голомоза, безформна голова на непропорційно довгій шиї невимовним чином схилилася донизу й зашепотіла щось на вухо мумії. А тоді цей титанічний труп одним сягнистим кроком подолав половину відстані між нами, і з бганок його дрантя здійнялася кощава рука. І ось безплотні пазуристі пальці, обважнілі від сяйливих самоцвітів, простяглися до мене та почали навпомацки шукати мою горлянку.
Назад, назад, крізь еони божевілля та страху — я утікав щодуху, й була то нестримна та нестямна втеча. Я утікав від незграбних пальців, які зависли у сутінках за моєю спиною, назад, назад, назавжди, не думаючи, не вагаючись, назад, до усієї тієї скверни, яку лишив був позаду; назад, у дедалі густіші сутінки, до безіменного, потрощеного руйновища, до примарного озера, до лісу бридких кактусів — і до жорстоких та цинічних інквізиторів Онґа, які чекали на моє повернення281.
Місто Співочого Полум’я
Переднє слово
На ту пору, коли Джайлз Енґарт зник — а сталося це майже два роки тому, ми з ним дружили вже років з десять чи навіть більше, і я знав його настільки добре, наскільки будь-хто взагалі міг його знати. А втім, натоді ця справа була для мене не меншою таємницею, ніж для інших, і залишалася таємницею аж дотепер.
Подібно до решти, я іноді думав, що Енґарт разом із Еббонлі замислили усе це як одну величезну нерозв’язну містифікацію, і що самі вони досі десь живі та сміються зі світу, який був так глибоко спантеличений їхнім зникненням. І допоки я, зрештою, вирішив відвідати Кратер-Рідж282 і по змозі знайти ті дві кам’яні брили, про які йшлося в Енґартовій розповіді, нікому не вдавалося виявити жодного сліду зниклих чоловіків і не випадало почути найтуманнішої чутки щодо їхньої долі. На той час здавалося, що усій цій справі, найімовірніше, так і судилося залишитися надзвичайною та до нестями дражливою загадкою.
Енґарт, який на ту пору вже зажив собі неабиякої слави у царині красного письменства як автор фантастичних творів, проводив те літо серед гір Сьєрра-Невади283 і жив самотою, доки до нього не навідався художник Фелікс Еббонлі. З останнім я ніколи не зустрічався особисто, проте той був добре відомий завдяки картинам і малюнкам, у які вкладав усю свою багату уяву, і встиг проілюструвати не один з Енґартових романів.
Коли ж інші відпочивальники, які жили по сусідству, стривожилися через надто тривалу відсутність цих двох і Джайлзову хатину обшукали, сподіваючись натрапити на якусь зачіпку, що могла б пояснити їхнє зникнення, то знайшли на столі пакунок, адресований мені; і в належний час я його таки отримав, щоправда, вже встигнувши прочитати чимало газетних припущень стосовно цього подвійного зникнення. У тому пакунку містився невеличкий оправлений у шкіру записник, на форзаці якого рукою Енґарта було написано:
Любий Гастейне!
Якщо забажаєш, можеш коли-небудь оприлюднити цей щоденник. Люди подумають, що це остання та найшаленіша з моїх літературних містифікацій — якщо тільки не вважатимуть його за один із твоїх творів. У будь-якому разі, так вийде на краще. Прощавай.
Щиро, Джайлз Енґарт.
Відчуваючи, що загал, поза сумнівом, зустріне викладені відомості саме так, як передбачав мій друг, і сам не маючи певності в тому, була ця оповідь правдою, а чи — містифікацією, я відклав оприлюднення щоденника на потім. А тепер я на власному досвіді переконався у справжності описаних подій і нарешті друкую його разом зі звітом про свої власні пригоди. Можливо, ця подвійна публікація, якій, до того ж, передувало Енґартове повернення до земних теренів, стане запорукою того, що усю цю історію сприймуть як дещо більше за звичайну фантазію.
А втім, пригадуючи свої власні сумніви, я запитую себе… Але нехай читач сам вирішує для себе — вірити цій оповіді чи ні. Отже, почнімо з того, що стосується щоденника Джайлза Енґарта.
І. Позамежний вимір
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт», після закриття браузера.