Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

У цьому стані мене й застає А-атон. Його присутність в апартаментах я відчуваю одразу, хоч і не бачила, як увійшов. Просто знаю, що він поряд.

− Не передумала йти до ранвіша? − запитує, підійшовши зі спини й опустивши руки на плечі.

− Ні, − труся я щокою об чоловічу долоню. − Якщо ви дозволите, я хочу його відвідати.

− Дозволю, але за однієї умови.

− Якої? − уточнюю, повернувшись до Повелителя.

− Ти підеш зі мною. І розмовлятимете ви при мені, − як щось належне повідомляє мені А-атон.

− Ви вважаєте Ніба небезпечним? − не намагаюся я приховати своє здивування.

− Всі живі істоти за певних умов можуть бути небезпечними, − чую незворушну відповідь. − Але причина мого рішення не лише у цьому. Мені потрібна довіра цього ранвіша. Він може бути дуже корисний для імперії не тільки як свідок убивства імператора. Проте, як усі пуголовки, надто боягузливий і насторожений. Через його довіру до тебе мені буде простіше домогтися потрібної співпраці.

Він так запросто і цинічно зізнається, що збирається використовувати завойовану мною тендітну довіру Ніба, що мені стає недобре. Настільки, що не вдається приховати свої емоції й настрій, що вмить зіпсувався.

− Що з твоїм обличчям? – одразу чую закономірне питання. − Чим тебе так засмутили мої слова?

− Мені важко пояснити, мій пане. Але я боюся, що тоді почуватимуся зрадницею. І він ці мої емоції вловить.

− Зрадницею? – здивовано перепитує мій се-аран. − Поясни.

І як одягнути в слова всі ці невиразні й страшенно заплутані емоції?

− Розумієте, я вчора пішла до нього тому, що насамперед думала про вас, про те, що вам потрібен цей свідок. Але потім я щиро перейнялася долею Ніба, щиро захотіла допомогти. І попросила у вас дозволу його провідати також для того, щоб переконатися, що з бідолахою все добре, підтримати його. Тому й він мені довірився, відчув мою щирість. А тепер все буде виглядати так, ніби я втиратимуся до нього в довіру, щоб допомогти вам, а не зі щирих поривів… і це все так складно, я не можу підібрати слів, − здаюся, відвернувшись. − Вибачте за весь цей сумбур. Звісно, я згодна піти з вами. І якось постараюся впоратися зі своїми нерозумними емоціями, щоби не підвести.

Я навіть починаю підійматися, але А-атон мене зупиняє, натискаючи на плечі й змушуючи сісти назад.

− Зачекай. Я хочу зрозуміти, − він обходить мій диван і сідає навпроти, в крісло, яке до нього займала рія Сора. Дивиться на мене похмуро і з таким виглядом, наче надзвичайно складне завдання розв’язує. − Я не бачу різниці, Ліно. Чим відрізняється те, якби ти пішла сама, і коли підеш зі мною? Одну б тебе все одно ніхто не пустив.

Пояснити свої відчуття виявилося не так просто. До того ж я не розумію, чого це моєму раціональному се-аран так раптово захотілося в цьому всьому розібратися. Адже це навіть не має стосунку до них із Са-оіром. Може, не хоче, щоб я з ранвішем напартачила? Може, цей вразливий пуголовок навіть важливіший, ніж я думала?

− Так, я розумію. Але справа не у вашій присутності, а вашому намірі використовувати Ніба та в моїй поінформованості про цей ваш намір. Я почуватимуся так, ніби спілкуюся з ним і підтримую, тільки для того, щоб він довірився мені й вам зрештою, а не для того, щоб допомогти. З прихованим наміром, − намагаюся я пояснити незрозуміле.

− Разюче до яких немислимих вивертів можуть призводити ці ваші емоції, − вражено хмикає А-атон. – Якщо для того, щоб бути щирою з алмо Ніба, тобі так треба відчувати, що ти йому допомагаєш, а не зраджуєш довіру, ось тобі правда, Ліно. Твого вразливого підопічного мені віддали на відкуп, щоб я залишив ранвішів у спокої. І назад його ніхто приймати не збирається. Від того, наскільки ми з братом вважатимемо цього пуголовка корисним, залежить те, чи буде він нам потрібен після суду. Ти ж розумієш, що самостійно він в імперії не виживе?

− Розумію, − зітхаю пригнічено.

− Отже, ти маєш всі підстави сприймати свої дії, як порятунок для нього. Якщо переконаєш ранвіша співпрацювати, імператорський Дім візьме його під захист. І мені не доведеться застосовувати до нього жорсткі варіанти переконання. Цього тобі вистачить, щоб бути з нашим гостем щирою?

− Так, мій пане.

Ще як вистачить. Поміняти моє сприйняття ситуації А-атону більш ніж вдалося.

− Тоді, пішли. У тебе не так багато часу лишилося на цей візит. Незабаром Са-оір вирветься з-під нагляду Мі-ічана і захоче твоєї уваги. Як і я.