Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

він це називає, й щомісяця береться за наступну дільницю. Спершу заарештує там кількох осіб, і ті зникають у підвалах Ради. Що з ними роблять… — він виразно завагався. — Цього я не знаю, але, схоже, вміють бути переконливими, бо всі починають говорити. А потім надходить час рейдів і показових страт. Слухаєш, Альтсіне? Я сказав «страт», не «процесів». Вони припинили гратися навіть у подобу закону: хапають людей і на другий день вішають їх без вироків. А навіть найпоганючіший злодюжка заслуговує на те, щоби суддя сказав йому, що той зустрінеться з катом і…

— Які з себе люди графа?

Товстий глипнув на нього оком. Досі не любив, коли його переривали.

— Молоді, вдягаються в чорне й коричневе, носять — от тільки не посміхайся дурнувато — півтораручники на спинах.

Альтсін описав йому подію, свідком якої він став у Калюжнику.

— Ага, Банлір очистили першою з дільниць. Люди старої асд-Фенле намагалися опиратися, і все закінчилося різаниною. Тепер там ніхто не править. Лише кілька невеличких груп, головним чином з-поза міста, грабують і вбивають кого тільки захочуть. Але вдень там ходять патрулі з варти разом із Праведними й викидають за мури всіх старих, хворих і калік. Для них немає місця. Кажуть, місто — це не притулок. Лише сильні й здорові можуть тут мешкати. Володар Битв не потребує шльондр, жебраків і злодіїв.

— Володар Битв?

Цетрон кивнув, кисло посміхаючись.

— Так. Бо все це вони роблять в ім’я Реаґвира. Граф — його фанатичний шанувальник. Назвав своїх зарізяк із мечами Праведними й наказав їм стати міською вартою. Трясе Раду. Підігрівав ненависть поміж Виссеринами й ґур-Доресами так довго, аж поки не виявилося, що обидва роди вже неважливі, а насправді містом править граф. Зрештою, не сам. Ієрархи Храму Реаґвира зустрічаються з ним так часто, що могли б уже й переїхати до Високого Міста.

— А інші жерці? He протидіють цьому?

— А що вони мали б зробити? Адже граф не суперечить богам, просто очищає місто від бандитизму й гріха. Як їм засуджувати битву зі злодіями?.. Ґригас також нічого не робить. Повинен був уже рік як тому відіслати повідомлення в Раду, що Ліга не дозволить так себе сприймати. Та замість цього він сидить у Варильні та вдає, що нічого не діється.

Альтсін знав, як виглядають такі повідомлення для Ради. Раптове зникнення патруля варти чи кількох урядників середньої руки, які не володіють наукою дихання водою з каналів. Таким був сигнал, що Ліга Капелюха не бажає, аби її права в Низькому Місті піддавали сумнівам. А коли це не допомагало, капітани, купці й ремісники, пов’язані із членами Ради Міста, починали один за одним згортати свої справи. І тоді Рада Понкее-Лаа або бралася за розум, або кидала всі сили міської стражі на охорону своїх людей, припиняючи гонитву за Лігою. А та досягала бажаного результату.

Вочевидь, Рада могла продовжувати баталії, але це означало б війну на знищення: палаючі кораблі й склади, трупи на вулицях Високого й Низького Міст, найманих убивць, що бігають дахами. Ніхто б не виграв від цієї війни, а навіть якби так сталося, то переможець вийшов би з неї настільки ослабленим, що потім роками б зализував рани. Обидві сторони воліли зберігати нестійку рівновагу.

Але щоб так відбувалося, Раді Міста мала протистояти сильна й відповідно керована Ліга Капелюха. Окремими дільницями й навіть вулицями керували напівнезалежні злодійські гільдії, але всі ватажки складали клятву анвалару, великому отаману Ліги. Віддавали йому десяту частину прибутку, очікуючи взамін вирішення суперечок, стояння на сторожі кодексів і посередництва в конфліктах із законом. Чимало злодіїв вийшли з підвалів після того, як відповідні суми були передані відповідним людям. Чимало вироків були змінені з ламання колесом на галери, з яких можна втекти, або на вигнання, з якого можна повернутися.

Але в ситуації, коли Лігою керував невдаха типу Ґригаса, а кожній гільдії доводилося самій протидіяти нападам графа та його фанатиків, неможливо було стримати різанину. Нічого дивного, що Товстий готувався до війни. Якщо й було щось, що він кохав більше за місто — це була Ліга Капелюха, а точніше — її ідеалізований образ. Але Альтсін мав визнати, що мало хто надавався на звання анвалара краще, ніж Цетрон-бен-Ґорон.

— Ти збираєш сили проти Ґригаса? Бажаєш стати новим анваларом? Ти ж ніколи не мав таких амбіцій.

Товстий стенув плечима.

— Це, скоріше, справа необхідності, аніж амбіцій. Люди приходять до мене з розбитих гільдій і з тих, які лише знаходяться під загрозою. Чангор, ґес-Бріґд, Онверс, Вантимайла — всі вони відчувають вістря півтораручника на своїх шиях, якщо вже висловлюватися мальовничо. Боягузи поховалися по різним дірам, але це нічого не дає. Пам’ятаєш Каракатицю? Той намагався сховатися в каналах під старими доками. Стражники й Праведні викурили його звідти за два дні.

— І що? — Альтсін не міг приховати здивування. — Він отак просто вклав лапки у скрипиці? Сам накинув собі петлю на шию? Я бував у тих каналах — їх би й тисячі людей не захопили, якби Каракатиця цього не схотів.

— Хіба що хтось віддав би на це по-справжньому великі гроші. А граф не заощаджує. Він має доступ до скарбниці міста. А якщо потрібно — то наймає шпигунів, магів і банди зарізяк, які підтримують стражників і його сраколизів. Проти Каракатиці він послав триста людей разом із кільканадцятьма чарівниками й цього вистачило. А наймав він не вуличних магів, а майстрів з великих гільдій.

Вони доходили до кінця вулички. Альтсін затримався, озирнувся та сперся об стіну, уважно оглядаючи околиці. Нізащо не зумів би сказати, хто саме серед людей, що кружляли вуличками, працював на Цетрона. Або вони були по-справжньому добрими, або ж кілька років поза містом позбавили його необхідних вмінь.

— Які тут твої? — запитав він нарешті.

Цетрон криво вишкірився.

— Ти не слухав, хлопче. Тому я позичив гроші, а цьому дозволив рік не сплачувати чинш, а третьому, — махнув рукою в бік магазинчика з морським знаряддям, — витягнув із підвалів двох синів. Ще іншому прислав як презент єство трьох сволот, які намагалися зґвалтувати його доньку. Це була остання спроба зґвалтування в цій місцині. Всі ці люди — мої. До єдиного. Розумієш?

— Розумію. Ти був би хорошим анваларом.

— Ні підлизуйся. Ти розмовляв із графом?

Питання було несподіваним, а Альтсін почув у голові застережний виск. Тим самим тоном Цетрон колись допитував одного зарізяку з-під міста. Тоді вперше в житті злодій бачив, як паливода, з в якому було двісті п’ятдесят фунтів і майже дев’ять