Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Помилування (пом’якшення покарання) осіб, засуджених як старими, так і новими судовими установами, декретом РНК УСРР від 14 лютого 1919 р. було віднесено до виключної компетенції Робітничо-селянського Уряду УСРР[816]. Проте невдовзі воно стало прерогативою Президії ВУЦВК. Певну дискусію викликало питання, чи має ВУЦВК право помилування осіб, засуджених РВТ на території України. 2 червня 1920 р. Політбюро ЦККП(б)У постановило, що в цьому разі справа помилування вирішується в порядку військової підлеглості[817].

Показово, що абсолютно нікого з керівників радянської юстиції тоді не бентежило, що на чолі судової системи опинилися підрозділи виконавчого органу. Вочевидь, далося взнаки, що аналогічні органи вже існували в Радянській Росії[818]. Ще одним свідченням керівної ролі виконавчих органів у судівництві стали відомчі інструкції НКЮ УСРР Про судоустрій від 12 травня 1919 р. та Про судочинство від 3 червня 1919 р., які суттєво уточнювали декрет Про суд[819].

Кроком до централізації судової влади слід визнати й створення, за російським прикладом, декретом ВУЦВК від 15 квітня 1919 р. Верховного (Найвищого) революційного трибуналу на правах судового відділу ВУЦВК[820]. Цей орган розглядав у першій інстанції справи особливої важливості, які загалом належали до компетенції революційних трибуналів і передавалися на його розгляд за постановами ВУЦВК, Президії ВУЦВК, РНК УСРР та НКЮ УСРР. Попереднє розслідування у цих справах покладалося на верховних народних слідчих. Жодних касаційних або наглядових функцій у Верховного революційного трибуналу не було, оскільки вони були покладені на Верховний касаційний суд. При Верховному революційному трибуналі діяли колегія обвинувачів і колегія правозаступників. Їхній персональний склад так само, як і кандидатури 7-ми членів трибуналу, затверджував ВУЦВК за поданням НКЮ. Вироки Верховного революційного трибуналу оскарженню не підлягали.

Таким чином, на середину 1919 р. судоустрій УСРР включав суди першої інстанції (єдині народні суди і революційні трибунали), судові органи касаційної інстанції (раднарсуди та Найвищий касаційний суд), судовий орган із винятковою підсудністю (Верховний революційний трибунал). Наркомат юстиції в особі Найвищого судового контролю і органи юстиції на місцях виконували ревізійно-наглядові функції.

Окремо існувала система революційних військових трибуналів. До неї належали не лише постійно діючі суди військового відомства, а й польові суди тимчасового характеру. Так, наказом президії Комітету оборони Києва і його околиць № 3 від 1 липня 1919 р. у зв’язку зі станом облоги в межах Київського гарнізону було створено військово-революційний (польовий) трибунал і затверджено положення про нього. До цього органу з компетенції військових і цивільних трибуналів було вилучено і передано на розгляд за законами і строками воєнного часу (впродовж 24 годин) такі категорії справ: зрада УСРР, шпигунство, бунт, злочини за посадою і саботаж, хабар, спекуляція, навмисне вбивство, розбій, грабіж, навмисний підпал, зґвалтування, мародерство, погром і антирадянська агітація, панічне залишення місця служби, опір караулу і збройний опір владі, поширення неправдивих чуток, диверсії і навмисне псування майна, військові майнові злочини, явне повстання проти радянської влади і порушення революційного обов’язку служби, дезертирство, самовільне залишення поста й караулу, навмисне допущення втеч, крадіжки караулом охоронюваного майна або сприяння їм. Польовий трибунал мав функціонувати безперервно. Всі смертні вироки подавалися на перевірку в президію Комітету оборони Києва і його околиць і після затвердження негайно виконувалися[821].

Звернемо увагу і на те, що декретом РНК УСРР, опублікованим 25 квітня 1919 р., для розгляду справ, що випливають із застосування законів про соціальне страхування, були засновані страхові суди (окружні страхові суди і Вищий страховий суд) в системі Наркомату праці.

Проте у серпні 1919 р. перед наступом денікінських військ органи радянської влади залишили столичний Київ, а згодом — і майже всю територію України. Розвиток українського радянського судівництва відновився лише наприкінці року з просуванням радянських військ на Україну[822].

Із суттєвих змін судівництва України на завершальному етапі громадянської війни (до березня 1921 р.) відзначимо насамперед зміни у військовій юстиції. Так, оформлений у червні 1919 р. військово-політичний союз радянських республік призвів до створення єдиної Червоної армії радянських республік і переформування військових трибуналів Українського фронту. Відповідно до Пололсення про революційні військові трибунали, затвердженого Всеросійським ЦВК 20 листопада 1919 р., всі вони увійшли в єдину систему РВТ[823]. А наказом РВРР від 5 травня 1920 р. було затверджено нове положення про РВТ[824]. Цей акт ґрунтувався на затвердженому Всеросійським ЦВК 18 березня 1920 р. Положенні про революційні трибунали[825], яке оголошувалося базовим для будівництва і функціонування революційних трибуналів усіх видів[826].

У межах цієї системи існував у 1920–1922 рр. РВТ Чорноморсько-Азовського флоту, документи якого нині зберігаються у фонді Р-922 Російського державного архіву Військово-морського флоту. На території України від 28 лютого 1920 р. до 5 лютого 1921р. також діяв РВТ Української ради трудової армії[827]. Загалом за станом на середину 1921 р. в Україні діяли трибунали Харківського та Київського військових округів з підвідомчими їм