Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

В той час у державі розгорнулась широка кампанія добровільної позики громадянами грошей державі. Звичайно, народ був дуже бідний, то, як і все, що діялось тоді в СРСР, акція була добровільно-примусовою. На кшталт «…колхоз — дєло добровольноє, а кто протів — тому свєтлая дорога в Сібірь»…

Отож, видно, у безпеці бабу добряче приперли до стінки. Але Фіскарошка, як це не раз бувало, мабуть, почала викручуватись, посилаючись на правдивих свідків «…куму Гітлєрку, двоюрідного брата Карла Маркса, свата Наполійона, велику подругу принцесу Едінбурзьку…» Від таких імен у начальників, які не відали, що це прізвиська бабиних родаків, починались видавлюватись очі… І бабу завжди визнавали божевільною.

Так сталося і на цей раз. Дізнавшись про родинні зв’язки баби Фіскарошки із видатними історичними особистостями, один із начальників аж гепнув на стілець.

— Рєбята, так ета же старуха полная ідіотка, — мовив розчаровано. — Зачєм ейо прівелі… Она форменная дура!

Почувши про своє божевілля, Фіскарошка притьмом кинулася до ніг начальника і почала пристрасно цілувати тому руки.

— Ти што дєлаєш?! — схопився начальник.

— Дякую вам, пане! Дуже, од усього повного серця дякую! — не відпускала руки Фіскарошка. — Я всю жизнь знала, что дурна, але сумнівалася. А тепер ви, паночку, уповіли правду, і мені на душі так радісно стало, якби зайця голими руками злапала: я утвердилась у своїй думці, што була права і єсьм істинна темнота. Коли би’сьте не прийшли із Росії і не уповіли мені правду, то туйки, на Закарпаттю, мені ніхто би про се і не сказав… Так би’м була і вмерла, не знаючи, пришелепкувата, што чинити, — лопотіла безугавно язиком Фіскарошка.

Начальник розплився у хитруватій посмішці, а потім поманив підлеглих, і всі вийшли.

Через якийсь час він уже зайшов сам, простягнув бабі аркуш паперу із надрукованим текстом і мирно порадив:

— Єслі нє хочеш корміть вшей на нарах, прочітай і подпіші.

Баба довго-довго їла очима літери, а потім якось безтурботно випалила.

— Я, панику, хоть і дурна, або не настільки стратила голову, авби таку дурницю підписувати.

— Ти што, вєдьма, Іванушку іграєш? — заревів начальник і замахнувся п’ястуком.

Баба зо страху аж підскочила, вмить схопила ручку і, підписуючи папір, зітхнула: «Но та тепер, панику, самі видите, яка я дурна! Як довго треба мучитись, доки до мене дійде!»

Отже, цього разу баба не відвертілась «на дурнячка» і виступила у ролі полум’яного сов’єтського агітатора.

Особливо запам’ятались рядки: «Переживаючи тяжку спадщину царизму, а особливо руйнівну війну, любима держава потребує нині фінансової підтримки кожного з нас. Тому наша політично свідома родина вирішила продати всю зайву худобу, а гроші передати на відбудову держави. Нашу ініціативу підтримало все село. І тепер з дня на день у банки надійдуть гроші від кожного сільського двору. У цей історичний процес включається і наша інтелігенція на чолі із шанованим педагогом, високо політично-свідомим громадянином і вихователем, товаришом Іштваном Фийсою…»

Лист закінчувався патетичним гаслом: «Допоможемо державі із почуттям патріотизму і швидше прийдемо до комунізму!»

Після прочитаного в хаті настало таке оціпеніння, наче через вікно влетіла блискавка і застигла під стелею, щосекунди грозячи вліпити комусь в чоло.

— Я… кажучи по правді, солодкі людкове, наші Марька мають правду, я готовий включитися в цей історичний процес, — несміливо порушив мовчанку пан Фийса.

— Ви, пане товаришу, можете підключитися своєю сідницею і до лінії електропередач, — спалахнув батько. — Із вас што возьмеш, коли послідня воша здохла у вашому ґаздівстві ще при перших мадярах. А от я своє не дам, бо писатися в комунішти не збираюся. Кажда курка знає: корова мені дісталася од тестя Наполійона. От я туди її і сховаю!

Батько прожогом вискочив із хати і помчав до хліва.

— А я што: виліпилася із воронячого яйця?! — запалилася тітка Моргіта. — Ви, няньку, тоже добре знаєте: і вівці, і свині мамка мені завіщала у придане!

Тітка так само кулею вилетіла із хати і почала готувати і свою худобу до евакуації…

Вуйко Петро тут же заявив про законні права на кури, качки і два індюки. І теж полетів рятувати своє добро.

Нам із дідом лишився старий здохляк пес, злюща і вредна кішка і коза Танкістка.

— Я з вами, пане учителю, тоже солідарний, — мовив дід, — спостерігаючи через вікно як у дворі, наче перед ноєвим потопом, метушиться родина із худобою. — Я готовий тоже подключитися до всякого мирового процеса, лем би мені воші у голові не тривожили…

Але яким не було щирим бажання Соломона приєднатися до будь-якого світового процесу, омріяного спокою не судилося. Через декілька годин внизу, під Небесі, почувся гамір. Пан Фийса виглянув у вікно і перелякано прошепотів:

— Мамко мої солодкі!.. Сюди, Мішку, пре орда. Спасайся, хто як може!

Тут же вискочив із хати і, як молодий кіт, перестрибнув огорожу і кинувся у хащу. Ми й собі вибігли на двір. Розмахуючи дрючками,