Читати книгу - "Янголи і демони"

Крики камерарія відлунили від задньої стіни, і в Сікстинській капелі запала глибока тиша. Здавалося, час зупинився. За спиною в нього зловісно маячів «Страшний суд» Мікеланджело... Ісус виганяє грішників до пекла. У Мортаті до очей підступили сльози.

— Що ти наробив, Карло? — пошепки запитав він, заплющив очі і відчув, як по щоці скотилася сльоза. — Його Святість?

Кардинали разом зойкнули, наче щойно згадали. Папа. Отруєний.

— Нікчемний брехун, — незворушно сказав камерарій.

Мортаті був приголомшений.

— Що ти кажеш? Він був чесний! Він... любив тебе.

— І я його любив. — Ох, як я його любив! Але той жахливий обман! Порушені обітниці Богові!

Камерарій знав, що зараз вони його не розуміють, але був певний, що зрозуміють пізніше, коли він їм усе розповість. Його Святість був найпідлішим брехуном за всю історію Церкви. Камерарій чітко пам’ятав ту жахливу ніч. Він тоді щойно повернувся з ЦЕРНу з новинами про експеримент Ветри і страхітливу потужність антиматерії. Камерарій був певний, що Папа відчує загрозу цього наукового досягнення, але Святий Отець бачив у ньому тільки надію. Він навіть запропонував, щоб Ватикан фінансував роботу Ветри як жест доброї волі щодо наукових досліджень, які йдуть на благо релігії.

Безумство! Церква фінансуватиме дослідження, які погрожують перетворити її саму на пережиток минулого? Роботу, що створює зброю масового знищення? Бомбу, що вбила його матір...

— Але... ви не можете цього зробити! — вигукнув камерарій.

— Я у великому боргу перед наукою, — відповів Папа. — Є щось таке, що я приховував усе життя. Коли я був молодші, наука зробила мені чудесний подарунок. І я про нього ніколи не забував.

— Не розумію. Що може дати наука людині, яка присвятила себе Богові?

— Це складно, — сказав Папа. — Щоб ти мене зрозумів, потрібний час. Але є один простий факт, про який ти мусиш знати. Я приховував його всі ці роки. Думаю, настав час ро і повісти тобі.

І Папа відкрив йому жахливу правду.

132

Камерарій лежав, скоцюбившись, на землі перед гробницею святого Петра. У некрополі було холодно, але на холоді швидше застигала кров із ран, які він сам роздряпав на своєму тілі. Його Святість тут його не знайде. Ніхто його тут не знайде...

«Це складно, — звучав у голові голос Папи. — Щоб ти мене зрозумів, потрібний час...»

Та камерарій знав, що ніякий час Не допоможе йому зрозуміти.

Брехун! Я в тебе вірив! БОГ у тебе вірив!

Одним-єдиним реченням Папа розбив його світ. Усе, що камерарій знав про свого наставника, умить розлетілося на друзки. Страшна правда з такою силою врізалася йому в серце, що він, заточуючись, вибіг із кабінету Папи й виблював у коридорі.

— Зачекай! — кричав йому наздогін Папа. — Дай мені пояснити!

Але камерарій не зупинився. Як Його Святість міг сподіватися, що він терпітиме це далі? Яке жахливе падіння! А що, як іще хтось довідається? Яка це буде ганьба для Церкви! Невже священні обітниці Папи нічого не важать?

Його охопило безумство. Воно гриміло у вухах, доки він не отямився біля гробниці святого Петра. Саме тоді йому явився розгніваний Господь.

ТВІЙ БОГ ЖАДАЄ ПОМСТИ!

Удвох вони все спланували. Разом вони захистять Церкву. Відновлять віру в цьому безбожному світі. Зло проникло всюди. А світові до нього байдуже! Разом вони виведуть зло на чисту воду... і Бог переможе! Страх і надія. І тоді світ повірить знову!

Перше випробування, якому піддав його Господь, було не таким страшним, як він припускав. Камерарій прокрався до папської спальні... наповнив шприц... затиснув долонею рот нечестивця, доки той бився в передсмертній агонії. У місячному світлі камерарій побачив у сповнених жаху очах Папи, що той хоче щось сказати.

Надто пізно.

Папа вже сказав достатньо.

133

— Папа мав дитину.

Камерарій вимовив це незворушним тоном. Три коротких слова, у яких крилась страшна таємниця. Кардинали разом відсахнулись. Осуд на обличчях змінився виразом розгубленості й безмежного жаху, немов кожен присутній у Сікстинській капелі в душі молив Бога, щоб камерарій помилявся.

Папа мав дитину.

Ленґдон відчув, як приголомшення хвилею накрило і його. Долоня Вітторії, яку він тримав у своїй, здригнулася. Його розум, що й так заціпенів від безлічі запитань без відповіді, тепер відчайдушно шукав хоч якоїсь точки опори.

Здавалось, останні слова висітимуть у повітрі довіку. У безумних очах камерарія Ленґдон бачив тільки впевненість в істинності страшного звинувачення. Ленґдон хотів вирватися з цього божевілля, сказати собі, що це просто жахливий сон і незабаром він прокинеться у світі, де все буде звичним і зрозумілим.

— Це брехня! — крикнув один із кардиналів.

— Нізащо не повірю! — озвався інший. — Його Святість бум відданий Церкві, як ніхто інший!

Тоді заговорив Мортаті. У його голосі чулось страждання.

— Друзі мої... Те, що сказав камерарій, — правда. — Кардинали здригнулися, так наче Мортаті виголосив якусь страшну непристойність. — Папа справді мав дитину.

Кардинали сполотніли з жаху.

— Ви знали? Але... звідки ви могли це знати? — вражено перепитав камерарій.

Мортаті зітхнув.

— Коли Його Святість обирали... саме я був у ролі адвоката диявола.

Усі разом охнули.

Ленґдон зрозумів, про що йдеться. Це означало, що звинувачення камерарія — мабуть, таки правда. Славнозвісний «адвокат диявола» був у Ватикані авторитетним джерелом скандальної інформації про кандидатів на Святий престол. Приховані факти, що могли скомпрометувати Папу, становили загрозу для Церкви, і тому перед конклавом один із кардиналів таємно перевіряв минуле кандидатів. Цього кардинала називали «адвокатом диявола», і його обов’язком було «відкопати» причини, чому того чи іншого кандидата не слід було обирати Папою. Адвоката диявола призначав заздалегідь чинний Папа, коли відчував наближення смерті. Його ім’я мало назавжди залишатися для всіх таємницею.

— Я був адвокатом диявола, — повторив Мортаті. — Тому я знаю.

Усі заніміли. Очевидно, цієї ночі всі канони летіли на смітник.

Камерарій відчув, що в ньому закипає лють.

— І ви... нікому не сказали?

— Я зажадав пояснень від Його Святості, — сказав Мортаті. — І він усе пояснив. Він розповів мені все, від початку до кінця, і попросив лише про одне — щоб, вирішуючи, відкривати його таємницю чи ні, я прислухався до свого серця.

— І серце підказало вам, що про цей факт треба забути?

— На тому конклаві Його Святість був безумовним фаворитом. Люди любили його. Скандал дуже зашкодив би Церкві.

— Але ж він мав дитину! Він порушив священну обітницю утримання! — Камерарій перейшов на крик. Йому чувся