Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Дурень! Ти міг померти! - засмучено подивилася на нього вона.

- Але ж не помер! Завдяки тобі! – хлопець здоровою рукою притягнув її до себе та несподівано поцілував.

Абігаель здригнулася, але відсторонилася не відразу. У відкритих очах стояли сльози.

На той час, не послухавшись наказу, до парку прибігла білява Анжель. І, побачивши, що Альбрехт тримає її нареченого за комір, кинулась до них.

- Відпусти його! - закричала вона, ніби це він влаштував дуель.

Альбрехт сказав усе що хотів. Загалом, він тільки раз струснув графа Редда - той зрозумів все одразу.

- Все добре! Все добре! - зробив крок на неї Редд, тим самим прикривши Альбрехта. Було видно, що вона хотіла подряпати йому обличчя. Але тільки через кілька секунд до нього дійшло, що зараз йому влетить. – Анжель, не треба!

Дівчина блиснула гнівним поглядом і міцніше вхопилася за парасольку. Забувши про пістолет, брата та інших, граф Редд тікав від нареченої.

Ніхто не намагався її зупинити. Усі, включаючи пораненого Ульріха, сміялися із Редда, якому все-таки кілька разів дісталося парасолькою по голові.

* * *

Рада з Альбрехтом стояла в кімнаті графа Ульріха з винними обличчями.

- Я не хотіла, щоб так сталося! – сказала Рада, опустивши очі. - Вибачте!

Граф, лежачи на ліжку, кивнув головою. Йому хотілося підвестися, але Аббі, що сиділа поруч, не дозволяла.

- Не турбуйтесь! Якби не ви, я не зустрів би Аббі! Я сам винен! Піддався почуттю, здурив! Ви дуже гарна, але… - хлопець підняв очі на свою «доглядальницю». - Я знайшов краще.

Рада посміхнулася, зрозумівши, у чому суть.

- Аббі, можна тебе на пару слів? - попросив Альбрехт, коли вони вже збиралися йти. – Ми скоро їдемо! Ти поїдеш з нами?

- Якщо ви мені дозволите, я залишуся до його одужання! – відповіла дівчина.

- Якщо ви дійсно любите одне одного, ми не маємо права вам заважати! Хоча без тебе нам буде сутужно! Музика без флейти буде не та!

- Я навіть мріяти про таке не могла! Мені він сподобався вже давно. Але я навіть уявити не могла, що в нас може бути якесь майбутнє. – почервоніла Абігаель. – Завжди робив вигляд, що не помічав мене, коли гостював при дворі.

- Ми виїжджаємо сьогодні о четвертій! Попрощайся з рештою! І обов'язково запроси нас на весілля, Аббі. – обійняла її Рада.

- Начебто буде подвійне весілля. Редд з Анжель вже давно заручені. – посміхнувся Альбрехт. - На вигляд така тендітна дівчина, а так накинулася на нього!

- Нічого, знатиме, як на інших дівчат заглядатись! – засміялася Аббі. – Коли буде щось відомо, я вам напишу!

* * *

«Щоб не трапилося, нічого не пийте у будинку сім'ї Адейр…»

Рада та Альбрехт, переїжджаючи від одного міста до іншого, ніяк не могли зрозуміти, що означають ці слова. Сьогодні вночі Раді наснилася Нерісса, яка сказала це. Востаннє, коли вони бачилися з нею, вона просила їх нічого не їсти в будинку Орвіл, інакше станеться щось погане. Та вони не…. Ні! Вони порушили обіцянку і пішли з ними на пікнік.

Рада важко зітхнула, коли згадала вчорашню подію.

- Я вже скучила за мамою! - зітхнула дівчина, проводжаючи пейзажі за вікном карети.

- За кілька днів ми повернемося до Заргансу. У нас буде два тижні, щоб відпочити! А потім залишиться ще трохи!

- Я, загалом, не скаржусь! Мені подобається те, що ми робимо! Просто шкода, що у час немає телефонів. – обернулася до друга Рада. – Сьогодні у нас концерт у сім'ї Адейр! Я чула: вони кілька років тому переїхали з Роену! Тут у нас не повинно виникнути труднощів! Хоч це один із будинків, що спочатку не прийняв нас.

- Все буде добре! Ми з ними бачились у Заргансі! Маркіза Еліс - мила дівчина, і до того ж заручена. І, здається, дуже щаслива. Про її старшого брата я мало знаю! Хоча якісь чутки ходили!

– Я чула, що він подобається жінкам! Як на мене – типовий ловелас! Вже з декількома зустрічався.

- У твоєму часі це норма? – поцікавився Альбрехт.

- Ну не зовсім! Рідко кому щастить із першого разу знайти собі пару. Зазвичай люди зустрічаються, розходяться.

- Вибач, а зі скількома ти зустрічалася? – обережно спитав Альбрехт.

Рада задумалася, вона ніколи не рахувала. Подобалася багатьом своїм однокурсникам, на побачення ходила. Але довгих стосунків у неї ніколи не було.

- Я не знаю! Гуляла з багатьма! Ми в кіно ходили, у кафе! Здебільшого це були ті, з ким я навчалася! Можна сказати, що любила я не так багато кого. Усі мої стосунки тривали не більше трьох місяців!

Альбрехт зітхнув, подивившись їй у вічі.

- Значить ти знаєш людей краще за мене! У мене з жінками зовсім погано. - опустив голову хлопець.

- Справа не в тому! Ти вірний, а я легковажна... Здебільшого ініціатором розставання була я! Мені дуже швидко ставало нудно з хлопцями! Та й мене не дуже хвилювали їхні почуття!

Альбрехт та Рада обмінялися поглядами. Як багато сталося за цей час. Дівчина мимоволі посміхнулася. А Альбрехт єдиний, з ким вона спілкується так довго і, загалом, перший, до думки якого їй хочеться прислухатися.

– Ми вже приїхали! – зауважив Альбрехт, знову відкривши фіранку на кареті.

Цього разу вони не стали зупинятися в готелі, вирішивши переночувати в особняку Адейра, тимпаче кімнат там було достатньо.