Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

​За декілька хвилин, до річки вийшов Іван, до нього приєднався Руслан. Обидва хлопці тримали гілляки та мали дуже погрозливий вигляд. До річки майже одразу вийшли Ліза та Софія. Мілана була дуже рада бачити друзів, вона відчула тепло в грудях, хоч вони були і вовчими.

- Заблукали? – спитав Костя, що несподівано вийшов на берег ріки, недалеко від того місця, де були втікачі, - Я можу показати дорогу, - він підняв руку в сторону табору та засміявся.

Мілана одразу відчула лють, вона була готова розірвати істоту на шматки. Але в останню мить, зупинила себе, розуміючи, що емоції хижака значно простіші, але вони все одно хочуть взяти гору над нею. Поки треба чекати, спостерігати та думати.

Творець світу пояснив, що істоти рівні між собою, вони можуть маніпулювати страхом та радістю інших та один одного. Якщо так, то Мілана може зробити те саме з ними? «Цікаво» - хмикнула дівчина, уявивши перед собою ту саму стіну, від якої зникали думки, її присутність.

Поки Костя щось казав її друзям, вона зосередилась на Аринці. Дівчина стояла в кущах, спостерігаючи за дітьми, не рухалась, ледь всміхалась. Мілана спробувала уявити, що пробирається в голову істоти. Несподівано вона відчула імпульс, що вдарив її у відповідь на спробу втрутитись. Дівчина наче відлетіла назад, відчуваючи неймовірну біль у всьому тілі. Вона спробувала закричати, розуміючи, що вовк зараз дасть про себе знати виттям. Але спроба була не вдалою. Більш до того, вона відчула, що зір хижака наче погіршився, став затуманеним, віддаленим.

Мілана вмить відчула, що почала провалюватись вниз. Вона втратила контроль над твариною, відчувши, що вовк підскочив на лапи та почав тікати в ліс. «Сподіваюсь, ти швидко знайдеш свою зграю» - на прощання подумала дівчина. Вона перестала падати, зрозумівши, що стоїть в кущах, в проміжному світі. Друзів вона не бачила у воді, але бачила оленя, що стояв на березі та рись, що ховалась в кущах.

Отже, спроба потрапити в голову рисі закінчилась ударом току, це справедливо. Мілана одразу зрозуміла, що її уявна стіна від думок - це той же захист, але значно простіше. Який раз, вона зрозуміла, що Бегемот казав правду про рівноправність. «То чому я не можу бути в двох світах одночасно?» - засмутилась Мілана, хоча розуміла, що навіть не намагалась це зробити.

Дівчина закрила очі та спробувала обережно торкнутись темряви в голові. Не поспішати, як це було раніше, наче взяла лопату та кожним помахом витягувала темряву наче сніг. Помах, ще один, ще один. Як тільки вона відчула вітерець та шум лісу – зупинилась, відклавши уявну лопату в сторону та відкрила очі.

Охнувши, Мілана побачила дивну картинку, наче дві майже аналогічні плівки склали одна до одної. Вона одночасно бачила сірий, сумний проміжний світ та світ нескінченного лісу, що грав фарбами та відтінками. Ось стоять Костя та Аринка, разом з ними стоять олень та рись. Дівчина швидко перевела погляд на річку, де побачила чорну воду, але в ній стояли її друзі.

- Де Мілана? – спитав Іван крізь зуби, - де ви її діли?

- Цікаве питання, - погодилась Аринка, що вийшла з кущів, тягнучи за собою тінь рисі - я те ж саме хотіла спитати вас. – вона помовчала, - хоча що ви можете зробити? Вона лишилась в нашому світі. Більш за все вона просто загинула там, - дівчинка вперше всміхнулась, - наш світ не любить чужинців, він витягує з них сили.

Мілана зрозуміла, що може не тільки бачити одночасно два світи, але й чути все, що говорять. Творець світу не просто натякнув, він фактично допоміг їй зрозуміти, що вона така ж сама жителька цього дивного світу, як і інші істоти, такі як олень та рись. Від цієї думки стало не затишно, адже вона не з цього світу. Чи може бути якось інакше? «Я певно дійсно збожеволіла» - зітхнула дівчина, але спостерігала за берегом далі.

Тим часом, поки діти говорили з істотами, між ними Мілана побачила чорну точку. Спочатку вона вирішила, що їй примарилось, але придивившись, вона впевнилась в цьому. До того ж чорна точка почала зростати, це було схоже на те, як виник творець, коли прийшов до Мілани.

Дівчина зосередилась на точці, не спускала з неї очей. Несподівано вона помітила різницю в відображені істот. Костя та Аринка дивились на друзів Мілани, в той час як олень та рись перевели погляд один на одного. Вона на мить побачила спалах в їх очах, наче вони почали спілкуватись, або щось схоже.

Чорна точка почала зростати швидше, перетворившись в велику пляму. Контури плями почали мерехтіти та рухатись. Трохи згодом, з плями почали тягнутись паростки. Спочатку повільно, не маючи ніякого конкретного напрямку. За декілька хвилин, паростки виросли на метр та потягнулись до дітей. Мілана хотіла зірватись з місця, кинутись на пляму, зашкодити. Але в останню мить зрозуміла, що так лише зашкодить їм та собі.

Стиснувши зуби та кулаки, дівчина спостерігала далі. Пляма була неймовірно великих розмірів, певно не менше самого оленя. Самі ж паростки торкнулись друзів, хоча вони більш за все цього не відчували. Вони почали обплітати ноги чи руки. Костя та Аринка підійшли ближче до плями, але не реагували на неї. Олень опустив морду вниз, торкнувшись чорноти рогами. Рись вийшла трохи вперед та торкнулась плями хвостом.

Як тільки відбувся повний контакт, чорна пляма почала вібрувати та пускати іскри. Мілані здалось, наче вона почала шипіти. Контур засвітився білим кольором, освітлюючи все навколо настільки, що потрібно було прищурити очі. Несподівано, Мілана побачила спалах, після якого діти та істоти зникли. Вона ойкнула та закрила руками обличчя. «Де всі?» - злякалась дівчина, розуміючи, що це дуже погано.