Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

33.2

− Можливо, − задумливо киває Са-ард. − Але Абсолют вигнав її з наш-ш-шого Всесвіту до того, як я вирішив купити біосинтезоїда. Теоретично, Хамана не могла цього передбачити, якщо тільки у неї немає провидця, або провидиці, такої, як наш-ш-ша імператриця. Нас-с-скільки мені відомо, богари хоч і можуть наділяти цим даром своїх послідовників, самі передбачати майбутнє не здатні. Для цього Абсолюту і потрібне Око, його провидиця. Хоча, я можу в цьому помилятися. Можливо є нюанс-с-си. Все ж таки, ми надто мало про них знаємо.

− А може вона, ще перебуваючи в наш-ш-шому Всесвіті, відш-ш-шукала спосіб підібратися ближче не тільки до Бронзових на-агарів,  й до Чорних? – сам не помічаю, як починаю нервово розгойдуватись на хвості. − Якось знаш-ш-шла наш-ш-шу з тобою іс-с-стинну пару. І скористалася цим, як тільки підвернувся ш-ш-шанс.

− Така ймовірність теж іс-с-снує, − похмуро кидає брат.

А я сподівався, що він назве це маячнею.

Під нашим захисним куполом повисає напружена тиша. Нам обом доводиться по-новому осмислити все, що трапилося. Са-ард стає все похмурішим, закриваючись наглухо. І оскільки мої власні думки зараз чорніші за чорне, я не можу не запитати:

− Ти ж не думаєш, що Ж-шеня с-с-свідомо заманила нас?

− Ні, − хитає головою. – Ми ж читали її. Я читав її. Ще тоді, на самому початку, вивчив все, що дівчинка знає про своє потрапляння до нас на борт, заглянув у її найпотаємніш-ш-ші думки й куточки пам'яті. І потім періодично перевіряв, що в неї в голові коїться. Навіть богарес-с-са не змогла б сховати від мене корис-с-сливий мотив Ж-шені, або її обман, якби такий іс-с-снував. Наш-ш-ша обраниця чис-с-ста перед нами. Навіть якщо її дійсно з самого початку використовували як наживку для нас обох, вона с-с-сама про це нічого не знала.

– Обраниця… – тягну примружившись. − Отже, і ти визнаєш, що вона твоя істинна, так само як і моя? Ти, так само як і я, хотів би заявити на неї права і розділити з нею життя?

− Так, − чую лаконічну відповідь, відчуваючи суміш тріумфу з власницькими ревнощами.

Одна річ припускати, а інша − знати напевно.

− І що ти обереш-ш-ш? Нашу істинну, чи нашу честь?

Ікла буквально зводить від почуття безсилля і страху непоправної втрати. Я досі не знаю, чи зможу підкоритися його наказу, якщо це позбавить мене… Жені. Чи зможу зробити так, як вимагає моя честь?

− Ти питаєш-ш-ш, чи покину я на смерть наш-ш-шу істинну і тим самим приречу нас обох... тебе с-с-свого єдиного брата, на віки болю та самотності? − Са-ард дивиться на мене абсолютно спокійно. Навіть відчужено. Наче вже все вирішив. − Ні, я не можу так вчинити.

− Тобто ... − з шипінням виривається з моїх грудей видих полегшення. Неправильного, приправленого гіркотою та соромом, але надто сильного, щоб його ігнорувати. − Ти погоджуєш-ш-шся на умови Хамани?

− Я не бачу інш-ш-шого способу зберегти Ж-шені життя. Навіть якщо ми якимось немислимим чином зуміємо витягнути її з полону Хамани, зв'язок між ними вже не розірвати. Богарес-с-сі зараз ніхто не заважає захопити тіло біосинтезоїда без наш-ш-шого відома і згоди. До того ж я припускаю, що вона не бреш-ш-ше щодо справжньої тілесної оболонки Ж-шені. С-с-сам вже неодноразово задумувався про те, чи встигнемо ми доставити її на Землю вчасно, чи зможемо повернути у справжнє тіло. Я доможуся від Хамани присяги, яка змусить її з-з-зробити це з-з-зараз. І дам відповідь, від імені нас обох, обіцявши, що ми виконаємо її умови. А ти не дозволиш-ш-ш мені зрадити імператорів і усунеш-ш-ш нас обох до того, як С-с-саяре повернеться до рідного Всесвіту. Нам доведеться обхитрувати Хаману. Тоді хоча б ти отримаєш ш-ш-шанс знайти Женю і з'єднати з нею своє життя. Не заплямувавши при цьому честь нашого Дому.

− Брате, ти не можеш-ш-ш... − хитаю головою. Нутрощі судомить від жаху. З усіх можливих варіантів, я навіть припустити не міг, що він запропонує саме цей… немислимий… неможливий…

− Можу. І зроблю. Це мій вибір. А ти виконаєш мій наказ.

Він з глузду з'їхав!

− Тоді треба вчинити навпаки. Ти спадкоємець, і саме ти маєш-ш-ш повернутися додому. А я візьму удар на себе. Я зв'яжу себе присягою, щоб врятувати Женю.

Са-ард у відповідь лише сумно посміхається.

− Навіть якби я тобі це дозволив… Ти ж с-с-сам розумієш-ш-ш, що це не спрацює, Ш-ш-шоа. Хамана знає, хто командир корабля, знає, хто ми та яка у нас ієрархія. Вона не повірить, якщо замість мене домовлятися з нею будеш-ш-ш ти.

В безодню все! Він правий. Моїм присягам Хамана справді не повірить. Тільки його клятва врятує Женю.

Але покірно прийняти такий варіант? Ні. Неможливо.

Я просто зобов'язаний знайти спосіб, як завадити братові доставити Хаману до нашого Всесвіту і при цьому залишити його в живих. І зроблю це, чого б це мені не коштувало.

− Якщо з цим ми розібралися, обговорімо наш-ш-ші подальші дії, − підбиває підсумок Са-ард, задовільнившись моїм скупим згодним кивком. − Хамана призначила нам обом зустріч, на яку обіцяла привес-с-сти Ж-шеню. Потрібно погодити між собою, що ми говоритимемо, і як себе вестимо. Щоб зіграти с-с-свої ролі максимально переконливо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно