read-books.club » Фентезі » Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська 📚 - Українською

Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності" автора Ольга Обська. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 122 123 124 ... 143
Перейти на сторінку:
Розділ 76. Починаймо…

Карета в'їхала до столиці пізно ввечері. Старший гвардієць, який керував кортежем, повідомив, що не може дати Поліні можливість відпочити до ранку, а мусить негайно доставити її до палацу. Поля не заперечувала. Офіцер і так поставився до неї з розумінням і протягом усієї поїздки неодноразово йшов на поступки. Та й, правду кажучи, навіть якби у Поліни була така можливість, вона не знала б, де провести цю ніч. В особняку Тайлера? При одній тільки згадці про цю людину ставало бридко. Вже краще Поліна постане перед королем прямо зараз, з'ясує, що йому потрібно, а там діятиме за обставинами.

Ось тільки що йому потрібно? Часу подумати було достатньо. Поки екіпаж їхав дорогою до столиці, Поля перебирала всілякі варіанти, але так і не змогла зрозуміти, чим її персона могла зацікавити Рональда. Єдине припущення — Його величності стало відомо, що Поля вдавалася до забороненої магії, і він зібрався її за це покарати. У такому разі потрібно буде усе заперечувати. Нехай спробує щось довести. Поліні хотілося вірити, що залізних доказів у нього немає, інакше за нею послали б не гвардійців, а тюремників, і доставляли б не на аудієнцію до короля, а в каземати до дізнавачів. А якщо залізних доказів у Рональда немає, то головне — не проколотися. Тоді, можливо, Його Величність поговорить-поговорить, та й відпустить. І Поліна з Глорі зможуть знову спокійно вирушити до родового замку батька Глорі і зажити тим спокійним життям, про яке обидві мріяли.

Коли кортеж під'їхав до палацу вже близько опівночі, Поліну та Глорі провели в один із чудових гостьових залів і наказали чекати подальших розпоряджень. Поля скористалася паузою, щоб відвідати одну з палацових вбиралень і хоч трохи привести себе до ладу.

Вона на кілька хвилин затрималася біля дзеркала. Дивно було знову бачити у ньому себе. Поки носила зовнішність Елайзи, Поліна вже встигла помітити, як поступово в чужому вигляді з'являлося щось знайоме. Внутрішній зміст, як виявилося, накладає помітний відбиток на зовнішній образ. Ось і цього разу сталося те саме: П'єліна і так була досить сильно схожа на Поліну, а тепер подібність посилилася настільки, що з дзеркала дивилася вилита колишня Поля. Лише молодша на кілька років.

Вона вмилася. Розчесалася. Поправила одяг. На цьому все. Хотілося виглядати охайно, природно та просто. Зрештою, це ж не побачення, а скоріше допит. На Поліну чекає не легка світська бесіда та флірт, а важка розмова. Вона поклала щітку для волосся назад у сумочку і помітила, як тремтять руки. Хвилювання. Так, хай йому грець! Їй є через що хвилюватися! Від цієї розмови залежатиме її доля. Але серце билося прискорено не лише з цієї причини. Друга причина — сам Рональд. Здається, що з того моменту, як одного разу вони мало не дійшли до близькості, минуло сто років, але Поля пам'ятала ті відчуття настільки гостро, ніби це сталося зовсім недавно — хвилину тому.

Йому буде легко дивитися їй у вічі — для нього вона незнайомка. А їй? Чи зможе вона викинути з голови небезпечні спогади? Чи зможе не думати, яким хвилюючим може бути його дотик? Якими зухвалими і лагідними його пестощі?.. Уява малювала картини, від яких почали палати щоки. Ой, Полінко, краще облиш все це — до добра не доведе. Тобі потрібна ясна голова.

Вже час було повертатися в гостьовий зал, але в голові не ставало ясніше. Там боягузливими зайцями скакали думки в надії, що, можливо, Його Величність уже спить — надворі ніч, і Поліні дадуть спокій до ранку. Але не так сталося як гадалося. На виході з вбиральні її вже чекав особистий секретар Рональда.

— Пані П'єліно, слідуйте за мною. Його Величність чекає на вас у своєму кабінеті.

Поля пішла. А що їй лишалося? Ферміль провів до кабінету і відразу пішов, залишивши Поліну віч-на-віч із господарем кабінету.

Бум… бум… бум… серце калатало так сильно, що стало страшно, чи не почує цей сполошний звук король. Він підвівся з-за столу. І мовчки підійшов, убивчо позбавляючи залишків самовладання. Сильний, кремезний, грізний, незворушний. Ох уже ця незворушність, яка завжди так заводила Поліну. Вона і зараз хвилює, стягує напругу в тугий вузол у животі.

Поліна змусила себе перестати безглуздо тремтіти і з крижаним спокоєм поглянути на Рональда. У сірі уважні очі. Як же вона скучила за ними... Ні, не піддаватися дурним думкам!

— Ваша Величносте, — присіла Поля в легкому реверансі, — прибула за вашим наказом.

— Це був не наказ — запрошення, — відповів він незворушно.

Гарненьке таке запрошення. Наче Поліна могла відмовитися. Відправив за нею п'ять гвардійців-церберів.

— Прошу, пані П'єліно, сідайте, — він легенько торкнувся її ліктя і підштовхнув до стільця. — У нас із вами буде довга розмова.

Холодок пройшов по спині. Слова були вимовлені абсолютно спокійно, але чомусь Поліна почула у них особливу витончену погрозу. Вона опустилася на краєчок стільця. А Рональд, обійшовши стіл, сів навпроти.

— Знаєте, що то за папери? — кивнув він на розкриту папку.

Звідки Поліні знати?

— Це досьє на вас. Його зібрав один із найкращих моїх шукачів, — очі Рональда уважно вивчали реакцію Поліни.

Досьє. Значить, вона правильно здогадалася, що її в чомусь збираються звинуватити.

— Хотів уточнити кілька моментів із вашого минулого, — спокійно пояснив Рональд. Доводячи своїм моторошним спокоєм до тремтіння.

— Але спочатку ви повинні пройти перевірку на Сфері Гольца, — він потрусив дзвіночком, і в кабінет одразу, ніби чергував під дверима, увійшов Ферміль з округлим предметом, прикритим тканиною. Поліна здогадалася, що ховається під хусткою — вже добре знайомий їй артефакт, який вона вже одного разу розкришила в пил одним дотиком.

Ферміль поставив Сферу на стіл Його Величності і з поклоном вийшов, щільно зачинивши за собою двері. Ось тепер Поля остаточно відчула себе мишкою, що потрапила до мишоловки. Еге, повний провал ще ніколи не був такий близький.

— Ви зблідли, — пронизливі очі свердлили допитливо. — Абсолютно дарма. Перевірка на Сфері Гольца — це стандартна процедура. Цілком і повністю безболісна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 122 123 124 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"