Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

Рома лежав у мене на колінах і розповідав мені про Михайла Барсова. Я не розуміла, як ставлюся до цього хлопця. Начебто я мала на нього злитися за те, що він підставив Рому, але я не могла. Доля вже й так його покарала надто сильно. А я не знала, як би я вчинила на його місці.

Напевно, мені просто було шкода хлопця. Просто занапащене життя, яке він продовжував витрачати на помсту. Рома казав, що хлопець практично збожеволів на Ольховському. Постійно думав, як насолити Вадиму. І це були зовсім не дитячі витівки.

— Ми з Андрієм розгубилися, не можемо вирішити, як на нього реагувати, — голос Роми увірвався в мої думки і я перевела погляд на хлопця. — Відправити його під суд? Наче шкода його, та й доказів до ладу немає.

— Я думаю, що варто відпустити ситуацію і подивитися, як вона розвиватиметься, — мене перервав дзвінок Роминого телефону, на екрані висвітився Алієв. Рома відразу зайняв сидяче становище і весь підібрався.

— Доброго дня, пане слідчий, — я щосили прислухалася до діалогу, але нічого не могла розібрати. Мій хлопець дуже довго слухав співрозмовника, а потім уривчасто сказав: — Так, звичайно. До завтра.

І поклав слухавку, відкидаючи телефон убік. Не встигла я навіть відкрити рота, щоб поставити всі питання, що виникли в моїй голові, як Рома знову опустився мені на коліна, притягуючи мої руки до своєї голови. Я вже зрозуміла, що йому особливо подобалося, коли я перебрала пасма, що відросло. Він ставав схожим на котика, який наївся сметани й пестився до господаря. А я була не проти, мене заспокоювали такі прості рухи, та й приємно було перебувати так близько до коханого чоловіка.

— Що буде завтра? — таки запитала я, порушуючи довгу тишу.

— Алієв каже, що вони практично розплутали клубок, який призвів до крадіжки картин, — Рома глибоко зітхнув і втупився у стіну. — Завтра просив під'їхати для надання свідчень і обіцяв розповісти докладніше. Хочеш зі мною?

— Звичайно! — Вигукнула я, радіючи, що Рома сам запропонував.

***

До кабінету слідчого мене не пустили. Це було трохи прикро, але я була задоволена, що Рома просто взяв мене із собою. Він запропонував мені почекати його в машині, але я рішуче попрямувала до будівлі й вмостилася на стілець під кабінетом.

На мене дивно косилися, але я не звертала уваги. Мені було дуже цікаво, що саме розповідає слідчий Роме.

— Сука! Це ти у всьому винна! — Крик розрізав практично повну тишу коридору. Я підвела голову, стикаючись з шаленим поглядом Вероніки. Вона була у наручниках і її утримував офіцер. Дівчина відчайдушно намагалася вирватися і в якусь мить їй це вдалося.

Вона одразу кинулася до мене, а я на інстинктах схопилася і підняла руки, намагаючись захиститися. Відразу відчула удар у груди та почала падати назад. Момент у повітрі я не запам'ятала, просто відчула різкий головний біль і все почало розпливатися перед очима.

Мабуть, я відключилася на пару хвилин, тому що наступної миті вже бачила стурбовані очі Роми, які бігали по моєму обличчю, в той час на спритні пальці ніжно обмацували мою голову.

— Ром… — прохрипіла я, відчуваючи, що голос мені не підкоряється. — Що?

— Дякувати Богові, — прохолодні губи одразу притулилися до мого чола і пройшлися вниз по вилиці. — Де болить, крихітко? Не хвилюйся, швидка вже їде.

— Навіщо швидка? — в очах повільно прояснилося. — Де Вероніка?

Повільно, я спробувала сісти рівніше, озираючись на всі боки й розуміючи, що я перебуваю в кабінеті у слідчого.

— У камері, де їй і місце, — я ніколи не бачила Рому таким злим. Навіть коли на мене напав Марат, моєму хлопцеві вдавалося тримати себе в руках, а зараз він просто шаленів. В його очах відображалися блискавки, а щелепи були міцно стиснуті. Не хотіла б я зараз опинитися на місці людини, на яку він сердився. — Це все байдуже. Поки що. Голова болить? Чим ти ще вдарилася?

— Вже все добре, — попри легке запаморочення, я хотіла заспокоїти хлопця. Поклала руки йому на щоки, змушуючи дивитись мені в очі. — Ром, зі мною все добре, — повторила я впевнено і з полегшенням відчула, як він розслаблюється. Він притис мене до себе міцніше, а я тільки зараз зрозуміла, що він стоїть навколішки перед моїм кріслом.

— О, Катю, ви оговталися. — Алієв зайшов до кабінету, а за ним був лікар швидкої з валізкою.

А далі була маса маніпуляцій зі мною. Як я не чинила опір, Рома наполіг на повному обстеженні й наступні кілька годин я провела в лікарні, де оглянули мою голову і взяли аналізи. У мене був легкий струс. Нічого критичного, просто треба було добу чи дві провести в ліжку.

Я була не проти, тим більше Рома обіцяв скласти мені компанію.

Коли ми вже сіли до його машини та збиралися їхати додому, у моїй голові виникла ще одна ідея.

— Роме, а поїхали до "Казки"?

Хлопець загадково посміхнувся, явно згадуючи, як ми провели минулий вікенд на цій базі відпочинку. Він просто кивнув мені та завів двигун.

Незабаром ми стали в пробку на мосту, і тоді я вирішила поставити питання, яке не давало мені спокою. Рома виглядав спокійнішим, у нього вже не сипалися іскри з очей і я вирішила цим скористатися.

— Роме, а що розповів тобі Алієв про Вероніку?