Читати книгу - "Сірано де Бержерак"

життя моє так склалось!

(До Роксани.)

Ви пам’ятаєте, як під балконом я Йому підказував? – Це доля вже моя: Ховатися в тіні, у мороку, в тумані, Щоб іншим здобувать і славу, і кохання! Навік прославлені, як гину я від ран,  І драматург Мольєр, і красень Крістіан!

Дзвонить дзвін у каплиці. В алеї з’являються монахині, що проходять до відправи.

За мене хай вони помоляться сьогодні!

Роксана

(підводиться і кличе)

Сестрице!

Сірано

(затримуючи її)

Хай ідуть. Душі не треба жодній Турботи завдавать. Не йдіть, не йдіть до них, Бо… не застанете мене ви у живих.

Монахині ввійшли в каплицю, чути звуки органа.

Лиш музики тепер мені не вистачало…

Роксана

Живи… Люблю тебе…

Сірано

В казках лиш так бувало, Коли потвора-принц від чарівливих слів Робився враз мов квіт, що тільки-но розцвів!

Роксана

Нещастя вашого я, тільки я причина!

Сірано

Ви, друже? Навпаки! Жіночої не знав Я зроду ніжності, бо матір дратував Тим, що негарний був. Сестри не мав я, друже. Як виріс – на дівчат удавано-байдуже Дивився, беручи їх почуття на сміх. Ви, тільки ви одна огнем очей своїх, Жіночим усміхом мене животворили.

Ле Бре

(показуючи йому на місяць, що просвічує крізь віти)

Он там іще твій друг, товаришу мій милий!

Сірано

(усміхаючись місяцеві)

Я бачу.

Роксана

Одного любила я в житті – І трачу другий раз…

Сірано

(Ле Бре)

В ті далі золоті, В країну місячну твій друг тепер полине, Не потребуючи ніякої машини!

Роксана

Що ви говорите?

Сірано

У зоряну глибінь, На місяць попливе моя безплотна тінь, Я рай там свій найду, високо над землею, Сократа стріну я… вклонюся Галілею[36]!

Ле Бре

(обурено)

Ні! Неможливо це! Такий поет! Такий Високий, чесний дух – і по злобі