Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Але чобіт, дійсно, немов у воду канув – як і яким чином він загубився, неможливо було навіть уявити. 

Куртку вона сама скинула – це пам'ятала точно...

Мокрий одяг неприємно прилипав до тіла. Одне втішало: у печері тепло, навіть спекотно. 

Ліка із задоволенням вилаялася вголос, та  легше їй від цього не стало.

Вона подивилася вгору, але нічого не змогла розгледіти. Тільки, за логікою:  якщо є вхід, то має бути і вихід.  

Треба будь-яким способом вибиратися звідси і нехай уже її хто завгодно знайде! Напевно, досі шукають... Вже краще назад у Даяд...

А Інга? Що з нею? Може, вона теж провалилася під землю і блукає десь неподалік?

Хотіла крикнути, покликати, але щось зупинило її.

Натомість, підібгавши осиротілу ногу, Ліка прислухалася до власних відчуттів: начебто нічого не болить, серце б'ється спокійно, руки не тремтять...

У будь-якому разі, стояти тут і скиглити про свою нещасну долю немає жодного сенсу. Слід відшукати вихід, а якщо Інга теж тут – адже загубилися не так уже й далеко одна від одної – то, найімовірніше, вони зустрінуться.

Ліка покрутила головою, розмірковуючи, куди ліпше йти, і вирішила, що ліпше   туди, звідки чути дзвін падаючих крапель.

Але краплі зривалися вниз у кількох місцях: і праворуч, і ліворуч, і ще, нібито, трохи вище. 

– Ну куди ж, куди? – пробурмотіла вона,  скрививши  рота, – ну ж бо, дурна магія! Давай, допомагай!

Ліворуч! – послужливо шепнув голос у її голові. 

Найімовірніше, це був її власний голос, але оскаржувати його рішення Ліка не стала і, байдуже знизавши плечима, рушила вперед.

В одному чоботі йти було незручно. Ліка зняла його, зірвала короткі шкарпетки  і, з несподіваним задоволенням, відчула босими ногами шорсткість теплих каменів.

Вперед рушила дуже повільно, побоюючись зачепитися за що-небудь або на що-небудь наступити в темряві...