Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

class="book">— А як же це не правда, раз що Ніколя, перший красень на весь кантон, без пам'яті від тебе; він тільки тобою й маячить, він загубив розум, а його ж кохають усі дівчата. Він хлопець хоч куди!.. Якщо ти надягнеш біле вбрання й жовті стрічки, ти будеш першою красунею у Сокара на пречисту, перед найдобірнішою віль-о-фейською публікою. Ну, що ж, хочеш?.. Стривай, я жала траву тут для наших корів; у мене в пляшці зосталося трошки вареного вина, що мені дав сьогодні вранці Сокар, — сказала вона, вловлюючи в очах Пешіни нестямний вираз, знайомий кожній жінці.— Я дівчина добра, ми поділимо його… тобі здасться, що тебе кохають…

Під час цієї розмови Ніколя, обираючи для своїх кроків кущики трави, безшумно прокрався до стовбура великого дуба, недалеко від того горбка, де його сестра посадила Пешіну. Катрін, час від часу оглядаючись навколо, нарешті, помітила брата, пішовши по пляшку з вареним вином.

— На, починай, — сказала вона дівчинці.

— Як пече! — вигукнула Женев'єва, віддаючи пляшку, з якої зробила два ковтки.

— Дурна! Дивись, — відповіла Катрін, одразу спорожнюючи саморобну пляшку. — От як його треба пити! Просто сонячний промінь загорівся всередині!

— А я ж мала віднести молоко пані Гайяр!.. — вигукнула Пешіна. — Ніколя мене так налякав…

— Ти, значить, не любиш Ніколя?

— Ні,— відповіла Пешіна. — І чого він ганяється за мною? Чи мало тут податливих дівчат?

— А коли ти, дитинко, миліша йому за всіх дівчат у долині…

— Тоді мені його шкода… — сказала вона.

— Одразу видно, що ти його ще не знаєш… — заперечила Катрін.

Катрін Тонсар, кажучи цю огидну фразу, з блискавичною швидкістю схопила Пешіну за талію, перекинула її на траву, позбавила всякої змоги чинити опір, притиснувши до землі спиною, і міцно тримала її в цьому небезпечному положенні. Помітивши свого ненависного переслідувача, дівчинка стала кричати на повні груди і, ударом ноги в живіт відкинула Ніколя кроків на п'ять; тоді вона, як акробат, перевернулася через голову з моторністю, яка обманула розрахунки Катрін, і скочила, щоб тікати. Катрін, не підводячись з землі, простягла руку і вхопила Пешіну за ногу, від чого дівчинка, розтягнувшись на весь зріст, вдарилася обличчям об землю. Це страшне падіння й зупинило несамовитий крик мужньої чорногорки. Ніколя, що, незважаючи на силу удару, трохи опам'ятався, знову підбіг до дівчинки й хотів схопити свою жертву. У цій небезпеці дівчинка, хоч і одурманена вином, схопила Ніколя за горло і стиснула його, наче залізними лещатами.

— Вона мене задушить! До мене, Катрін! — закричав Ніколя голосом, що ледве проходив крізь глотку.

Пешіна теж пронизливо кричала. Катрін спробувала була заглушити її крик, затиснувши долонею рота дитині, але та вкусила її до крові. Саме на цю мить Блонде, графиня і абат з'явилися на узліссі.

— Он пани з замку, — сказала Катрін, допомагаючи Женев'єві підвестися.

— Хочеш жити? — хрипким голосом сказав Ніколя Тонсар дитині.

— То що? — спитала Пешіна.

— Скажи їм, що ми гралися, і я тобі пробачу, — похмуро сказав Ніколя.

— Скажеш, суко?.. — повторила Катрін, кинувши на дівчинку погляд, ще страшніший, ніж смертельна загроза Ніколя.

— Гаразд, коли ви залишите мене в спокої,— відповіла дівчинка. — А потім, я тепер уже не виходитиму з дому без ножиць.

— Ти будеш мовчати, а то я скину тебе в Авону, — сказала їй люта Катрін.

— Ви просто потвори! — закричав кюре, — вас треба було б тут же заарештувати й віддати під суд…

— Ах, так! А ви що поробляєте у себе в вітальнях? — спитав Ніколя, кинувши на графиню і Блонде погляд, від якого обоє вони здригнулися. — Ви бавитесь там, чи що? Ну, так-от, ліс і поле — наш дім, не весь же час нам працювати, ми теж бавимось!.. Запитайте в сестри й Пешіни.

— Як же ви тоді б'єтесь, коли це ви так бавитесь? — вигукнув Блонде.

Ніколя кинув на Блонде погляд убивці.

— Кажи ж! — сказала Катрін, беручи Пешіну за руку над ліктем і стискуючи її аж до синців, — це ж правда, що ми гралися?..

— Так, пані, ми гралися, — сказала дівчинка, яка остаточно ослабла від напруження сил і тепер ледве трималася на ногах, наче близька до непритомності.

— Чуєте, пані,— нахабно сказала Катрін, кинувши на графиню один з тих поглядів жінки на жінку, що варті удару кинджала.

Вона взяла під руку брата, і обоє вони пішли геть, нітрохи не обманюючись щодо враження, яке вони справили на цих трьох панів. Ніколя двічі обернувся і двічі зустрівся поглядом з Блонде, який виміряв з голови до ніг високого мерзотника, п'яти футів і восьми дюймів на зріст, з яскравим кольором обличчя, з чорним волоссям у крутих кучерях, широкого в плечах, фізіономія якого, загалом досить приємна, показувала на губах і навколо рота риски, що свідчили про жорстокість, властиву сладострасникам і ледарям. Катрін з порочною кокетливістю похитувала своєю білою у синю смужку спідницею.

— Каїн і його дружина! — сказав Блонде абатові.

— Ви не уявляєте, до чого ви праві,— відповів кюре Бросет.

— Ах, пане кюре, що вони мені зроблять? — сказала Пешіна, коли брат і сестра досить відійшли, щоб не могли почути її голосу.

Сполотніла, мов її хустина, графиня була охоплена таким переляком, що не чула ні Блонде, ні кюре, ні Пешіни.

— Це примусить тікати з раю земного… — сказала вона, нарешті.— Але насамперед врятуймо цю дівчину з їхніх пазурів.

— Ви мали рацію, дівчинка — ціла поема, жива поема! — прошепотів графині Блонде.