Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Судам пропонувалося керуватися революційною совістю й законами попередніх урядів, крім скасованих законів. При цьому скасованими вважалися всі закони, які суперечили постановам Всеросійського ЦВК Рад, ЦВК Рад України, РНК РСФРР і Народного Секретаріату Радянської України.

Постанова передбачала також негайне створення робітничих і селянських революційних трибуналів «з метою нещадного переслідування мародерства і всіх видів зловживань промисловців і торговців, а також для боротьби з саботажем чиновників і інших службовців усіх установ — взагалі рішучої боротьби з ворогами революції». Революційні трибунали мали бути повітовими й міськими за зразком народних міських і повітових судів. Постійних суддів у революційні трибунали передбачалося обирати на загальних зборах відповідних Рад. Утім належної деталізації положень щодо формування й функціонування революційних трибуналів у постанові не було[784]. Ймовірно, це питання вирішили опрацювати докладніше, оскільки чинна на той час в Росії «Інструкція революційному трибуналу» видавалася занадто формалізованою[785].

Того ж дня була прийнята директива Народного комісаріату юстиції України (так у першоджерелі, вірогідно — Народного секретарства в судових справах України) Про обрання комісарів юстиції на місцях та їх функції[786]. Комісари юстиції мали забезпечити зберігання архівів і майна судів.

Аналогічну спрямованість мало розпорядження Народного секретаря в судових справах України від 17 (30) січня 1918 р. Про порядок ліквідації старих судових установ і організацію нових[787], адресоване губернським і повітовим радам. Воно зобов’язувало місцеві органи нової влади негайно приступити до ліквідації всіх старих судових установ, скласти радянські списки суддів і розпочати діяльність дільничних, міських і повітових судів. Дозволялося використовувати окремих чинів судового відомства як інструкторів і помічників. Пропонувалося також негайно розпочати діяльність Революційного трибуналу.

Створення нових судових установ наразилося на саботаж старих суддів, канцелярських службовців, прокурорів і адвокатів[788]. Не збиралися, звісно, виконувати постанови і розпорядження радянської влади й на територіях, підвладних Українській Центральній Раді[789]. Тому вже після того, як радянська влада ствердилася в Києві, Народне секретарство в судових справах 19 лютого 1918 р. направило окреме розпорядження керівникам усіх скасованих київських судових установ приступити до ліквідації відповідного суду під контролем Київської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів[790].

Окрім того, Народне секретарство в судових справах постановою від 20 січня (2 лютого) 1918 р. вилучило з підсудності народних судів житлові, земельні й трудові справи, які передавалися на розгляд відповідно житлових камер при Радах, селянських земельних комітетів і відділів праці місцевих Рад. А спори, пов’язані із соціальним страхуванням, мали розглядатись у лікарняних касах, страхових органах і примирливих (примирних) камерах[791].

Як перший крок до врегулювання правового статусу революційних трибуналів Харківською Радою робітничих і солдатських депутатів 13 (26) січня 1918 р. було затверджено і 17(30) січня 1918 р. опубліковано в газеті «Донецкий пролетарий» положення Про революційні трибунали, яке визначало склад трибуналу й основні засади його діяльності[792]. А 23 лютого 1918 р.[793] Народне секретарство в судових справах прийняло положення Про порядок утворення на території України робітничих і селянських повітових та міських трибуналів, їх завдання і функції[794].

У цьому положенні передбачалося, що Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів на своїх загальних зборах обирають строком на 3 місяці 12 членів Революційного трибуналу (на практиці формувалися революційні трибунали переважно виконкомами Ради). При цьому Рада в будь-який момент мала право позбавити обраного повноважень і призначити нові вибори. На такий самий строк Радою обиралися громадський обвинувач і два його товариші, слідча комісія із 6-ти осіб, секретар трибуналу і трибунальський виконавець.

Слідча комісія мала проводити дізнання і попереднє слідство в усіх справах, що надходять до Революційного трибуналу. Для цього вона дістала право здійснювати необхідні процесуальні дії, включно із затриманням обвинувачених. Комісія була зобов’язана висунути затриманому обвинувачення впродовж 48 годин.

У конкретному судовому засіданні брала участь колегія з п’яти суддів на чолі з головою трибуналу або одним із двох його заступників. Обвинувачений міг заявити відвід суддям, визнання обґрунтованості якого належало самому трибуналу. Передбачалося, що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути оборонцями та обвинувачами на суді й на попередньому судовому слідстві. Для виконання рішень трибуналу трибунальський виконавець мав право залучати червону робітничу гвардію.

У зв’язку зі вступом військ Четверного Союзу на територію України на цьому історичному етапі розбудова радянських судових установ припинилася. Нова влада встигла закріпити принципові засади українського радянського судівництва і зробити перші практичні кроки з розбудови народних судів і революційних трибуналів.

З відновленням восени 1918 р. радянської влади