read-books.club » Фентезі » На лезі клинка 📚 - Українською

Читати книгу - "На лезі клинка"

184
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На лезі клинка" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 121 122 123 ... 166
Перейти на сторінку:
в нього заболіла голова. Ще сильніше, ніж доти.

— Ти в порядку? — запитав Баяз.

— Угу, — буркнув Лоґен, проте при цьому тремтів, незважаючи на спеку.

Чого усі ці люди тут зібрались? Просто, аби розважитись. Мало хто міг би назвати битви Лоґена розвагою, хіба тільки Бетод. Але не інші.

— Мої двобої були іншими, — пробурмотів він про себе.

— Що-що? — перепитав Баяз.

— Нічого.

— М-м... — Старий усміхнено озирнув публіку, чухаючи свою сиву борідку. — Як гадаєш, хто переможе?

Лоґену було начхати, але він подумав, що незле буде відволіктися від своїх спогадів. Він глянув на загорожу, де готувалися до бою двоє учасників. Один був вродливий, пихатий молодик, з яким вони бачилися біля брами, інший — кремезний і могутній чоловік з товстою шиєю та знудьгованим поглядом.

Він стенув плечима.

— Я в цьому нічого не тямлю.

— Та ну? Ти, Кривава Дев'ятка? Борець, який провів і виграв десять боїв? Найстрашніший чоловік Півночі? Невже у тебе немає якоїсь думки? Та ж поєдинки по всьому світі однакові!

Лоґен скривився й облизав губи. Кривава Дев'ятка. Це було у далекому минулому, але не настільки далекому, як йому би хотілося. У роті він досі вчував присмак металу, солі, крові. Торкнутися людини мечем і розпороти їй живіт — аж ніяк не одне й те саме, проте він все ж поглянув на суперників іще раз. Вродливий молодик засукав рукава, торкнувся пальців ніг, зробив кілька поворотів тулубом і виконав кругові рухи руками під наглядом суворого старого солдата у бездоганній червоній формі. Високий, стурбований з вигляду чоловік вручив бійцю два тонкі клинки, один довший за інший, і той із вражаючою швидкістю змахнув ними у повітрі перед собою.

Його суперник просто стояв собі, притулившись до дерев'яної загорожі, неспішно розминав свою бичу шию і ліниво роззирався.

— Хто з них хто? — запитав Лоґен.

— Пихатий бовдур, котрий стояв на брамі, це Лютар. А той, котрий куняє, це Горст.

Було очевидно, хто є улюбленцем публіки. Ім'я Лютара часто звучало серед галасу, а кожен змах його тонких клинків супроводжували вигуки й оплески. Він виглядав спритним, вправним, здібним, але було щось смертоносне в згорбленій постаті здорованя, щось страшне в його очах, прикритих важкими повіками. Логен би радше боровся з Лютаром, хай він і швидший.

— Гадаю, переможе Горст.

— Горст, он як? — Очі Баяза загорілись. — Як щодо невеличкого закладу?

Лоґен почув, як Кей різко втягнув повітря.

— Ніколи не закладайся з магом, — шепнув учень.

Лоґен не бачив причин цього не робити.

— І чим я буду закладатися?

Баяз стенув плечима.

— Ну, закладемося тоді на честь.

— Нехай.

У Лоґена ніколи не було багато честі, а втратити ту дещицю, що іще залишилась, йому було не жаль.

— Бремер дан Горст!

Слабкі оплески поглинула лавина шикання і свисту, коли цей бичара побрів до свого місця у колі, його напівзаплющені очі дивилися на землю, а у великих, масивних руках теліпались не менш великі, масивні клинки. Між коротко стриженим волоссям і коміром сорочки, там, де мала бути шия, у нього випинався значливий шар м'язів.

— Потворний виродок, — пробурмотів Джезаль про себе, проводячи його поглядом. — Тупий потворний чортів виродок.

Проте його клятьбі бракувало переконливості, він і сам це відчував. Джезаль бачив, як цей чоловік провів три бої і подолав трьох сильних суперників. Один з них досі валяється у ліжку, а минув уже тиждень. Останні кілька днів Джезаль спеціально тренувався протистояти навальному стилю Горста: Варуз і Вест замахувалися на нього великими держаками мітел, а він старався ухилятись. Вони не один раз влучали, і Джезаль досі відчував на тілі синці.

— Горст? — повторив арбітр жалібно, намагаючись випросити у глядачів хоч трохи оплесків, але вони на це не повелись. Свист погучнішав, а коли Горст зайняв своє місце, до нього приєдналися ще й глузування й улюлюкання.

— Бичисько вайлуватий!

— Вертайся в поле плуг тягати!

— Бремер дай Скот!

І таке інше.

Людське море все тягнулось і тягнулось, аж у безвість. Тут були всі. Здавалось, увесь світ. Вдалині сиділи всі простолюдини міста. На середніх лавах юрмились всі джентльмени, ремісники і торговці. На передніх рядах сиділо все панство Аґріонта, від п'ятих синів нікому невідомої знаті до великих магнатів Відкритої та Закритої Рад. Королівська ложа була набита під зав'язку: королева, два принци, лорд Хофф, принцеса Терез. Навіть король, схоже, вперше не спав, а здивовано глипав витрішкуватими очима, що було надзвичайною честю. Десь там сиділи батько і брати Джезаля, його друзі та товариші по службі, майже всі його знайомі. Арді також, сподівався він, прийшла подивитись бій...

Одне слово, аудиторія зібралась неабияка.

— Джезаль дан Лютар! — виголосив арбітр.

Безглузде базікання юрби змінила буря радісного крику, бурхлива хвиля підтримки. Крики і вигуки дзвінко відлунювалися ареною, від чого у Джезаля аж бамкало в голові.

— Задай йому, Лютаре!

— Лютар! Лютар!

— Прикінчи виродка!

І подібне.

— Вперед, Джезалю, — прошепотів на вухо маршал Варуз, плескаючи його по спині і легенько підштовхуючи його в бік кола, — і удачі!

Приголомшений Джезаль пішов на арену. Шум натовпу так бив по вухах, що здавалося, ніби голова ось-ось лусне. В голові у нього проносилися тренування останніх кількох місяців. Біг, плавання, робота з важкою палицею. Спаринги, вправи на колоді, нескінченне відпрацьовування стійок. Покарання, навчання, піт і біль. Тільки заради того, щоб він міг вийти сюди. Сім уколів. Бій до перших чотирьох. Ось до чого все зводилось.

Він зайняв своє місце навпроти Горста і поглянув у його очі, прикриті важкими повіками. Горст відповів йому спокійним, розслабленим поглядом, і дивився він повз Джезаля, так ніби того й не існувало. Це капітана знервувало, і він погнав думки з голови, задерши своє шляхетне підборіддя. Він не дозволить, не може дозволити, щоб цей телепень його здолав. Він покаже усім цим людям, який він шляхетний, здібний і мужній. Він — Джезаль дан Лютар. Він переможе. Це незаперечний факт. Він був у цьому переконаний.

— Почали!

Перший удар змусив його похитнутись, розбивши вщент його впевненість і самовладання, і заледве не розтрощивши зап'ястя. Джезаль вже бачив, як Горст фехтує, якщо це, звісно, можна було так назвати, а тому знав, що він одразу почне розмахувати клинками, проте ніщо не могло підготувати його до цього першого нищівного зіткнення. Натовп ахнув

1 ... 121 122 123 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"