Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

— Мушу йти. Пробач. Пізніше подзвоню.

Страйк не став чекати на її реакцію; йому було байдуже.

Трохи кульгаючи, бо вивернув коліно, як вставав, Страйк вибіг з ресторану і знову приклав мобільний до вуха. Слова Карвера вже було не розібрати. Він просто кричав на Страйка, який намагався поговорити.

— Карвере, слухай,— закричав уже сам Страйк, ідучи по Аппер-Брук-стріт,— я тобі маю дещо сказати... та, бляха, послухай же!

Але лайливий монолог поліціянта став тільки гучнішим і непристойнішим.

— Ах ти ж гімно собаче, срака, він тепер сховався... знаю я твої довбані плани... ми все знайшли, паскуда, скотина, знайшли зв’язок між церквами! Якщо ти колись... стули свій гімняний писок, я говорю! Якщо ти колись хоч близько підійдеш то мого розслідування..

Страйк простував крізь теплий вечір. Коліно протестувало, і з кожним кроком у ньому зростали бентега і гнів.

До квартири Робін на Гастингс-роуд Страйк дістався за годину, і за цей час докладно вивчив усі факти. Завдяки Карверу він знав, що сьогодні ввечері до Робін навідалася поліція; можливо, вони ще там і допитують Робін з приводу її вторгнення до оселі Брокбенка, після чого надійшли заява про зґвалтування дитини і новина про втечу їхнього підозрюваного. Фото Брокбенка поширили по відділках, але поки що затримати його не вдалося. Страйк не попередив Робін про свій прихід. З усією можливою швидкістю прикульгавши на Гастингс-роуд, Страйк крізь густі сутінки побачив, що в усіх вікнах її оселі горить світло. Поки він підходив, з дверей вийшло двоє поліціянтів — їх легко було впізнати навіть у цивільному одязі. На тихій вулиці пролунав стукіт дверей, коли ті зачинилися. Страйк відступив у тінь, коли поліціянти рушили до своєї машини через дорогу, стиха перемовляючись. Щойно вони поїхали, він підійшов до білих дверей і подзвонив.

— ...думав, ми закінчили,— почувся знервований голос з-за дверей. Страйк не думав, що він знає, що його чутно, надто тому, що двері наречений Робін відчинив з чемною усмішкою — яка зникла, щойно він зрозумів, хто прийшов.

— А вам чого треба?

— Мені треба поговорити з Робін,— відповів Страйк.

Метью завагався, явно не бажаючи впускати Страйка, аж тут у коридор за його спиною вийшла Лінда.

— О,— сказала вона, побачивши Страйка.

Лінда видавалася, на його думку, худішою і старшою, ніж минулого разу — понад сумнів, через доньку, яку спершу мало не вбили, а потім вона ще й пішла до будинку жорстокого сексуального хижака і там наразилася на побиття. Страйк відчував, як десь під діафрагмою наростає лють. Як буде треба, почне кричати — хай Робіне вийде до нього на поріг,— та не встиг він прийняти це рішення, як за спиною Метью постала і сама Робін. Вона теж була худіша і блідіша. Як завжди, в реальному житті вона здалася Страйку гарнішою, ніж він пам’ятав, але тепліших почуттів до неї це в ньому не пробудило.

— О,— мовила вона точно таким самим безбарвним тоном, як і мати.

— Я на два слова,— сказав Страйк.

— Гаразд,— відповіла Робін і трохи задерикуватим рухом підняла підборіддя, від чого її рудувато-біляве волосся заграло на плечах. Вона глянула на матір і Метью, тоді знов на Страйка.— Може, ходімо тоді на кухню?

Слідом за нею Страйк пройшов коридором до маленької кухні, де в кутку тулився стіл на двох. Робін ретельно зачинила за ними двері. Ні він, ні вона не сіли. У раковині громадився брудний посуд; вочевидь, родина їла макарони, а тоді поліція приїхала допитувати Робін. Не знати чому, але цей доказ цілком прозаїчної поведінки Робін після всього хаосу, який вона влаштувала, тільки посилив гнів, який тепер боровся з бажанням Страйка тримати себе в руках.

— Я тобі казав,— вимовив він,— триматися від Брокбенка подалі.

— Так,— відповіла Робін беземоційним тоном, який тільки сильніше розлютив його.— Я пам’ятаю.

Чи слухають під дверима Лінда й Метью? У маленькій кухні сильно пахло часником і помідорами. На стіні за спиною Робін висів календар збірної Англії з регбі. Тридцяте червня було обведене жирним колом, а внизу підписано: «Додому на весілля».

— Але ти все одно пішла,— мовив Страйк.

Перед його очима поставали видіння катарсичного буйства — взяти відро для сміття, викинути у вікно. Але Страйк стояв непорушно, упершись великими ногами у витертий лінолеум, і дивився у її біле вперте обличчя.

— Я про це не жалкую,— сказала вона.— Він ґвалтував...

— Карвер упевнений, що то я тебе підіслав. Брокбенк зник. Ти його загнала у сховок. Як почуватимешся, якщо він вирішить наступну жертву порізати, щоб не патякала?

— Не смій мене винуватити! — підвищила голос Робін.— Не смій! Ти сам його побив, коли прийшов арештовувати! Якби не побив — може, він би сів за Британі!

— І це виправдовує твої дії, чи що?

Страйк утримався від крику, бо чув, що Метью підслуховує з коридору — хай бухгалтер і гадав, ніби його не чутно.

— Я припинила його знущання з Енджел, і якщо це поганий вчинок...

— Ти скинула мій бізнес у прірву,— тихо відповів Страйк, і вона аж уклякла.— Нам наказали триматися подалі від цих підозрюваних, від розслідування взагалі, але ти аж увірвалася в нього, і тепер Брокбенк ховається. Преса мене за це розірве. Карвер їм скаже, що то я все зруйнував. Вони мене поховають. І навіть коли тобі до того всього байдуже,— додав Страйк із застиглим від люті обличчям,— як щодо факту, що поліція оце тільки віднайшла зв’язок між церквою Келсі й тією, яку відвідував у Брикстоні Брокбенк?

Робін це вразило.

— Я... я не знала...

— Нащо чекати на факти? — спитав Страйк. Різке світло згори ховало його очі у глибоких тінях.— Коли можна просто увірватися і попередити його, щоб поліція не схопила?

Нажахана Робін мовчала. Страйк дивився на неї так, ніби зроду їй не симпатизував, ніби і не було всього, що вони пережили разом і що — як на Робін — пов’язало їх як ніщо інше. Вона була готова до того, що Страйк знов гамселитиме кулаками стіни і шафи, і в пориві гніву може навіть...

— Стосункам край,— мовив Страйк.

І відчув задоволення від того, як вона, не стримавшись, зіщулилася, як побіліло її обличчя.

— Ти не...

— Я не можу такого казати? Гадаєш, мені треба напарниця, яка не слухає інструкцій, яка робить те, що я прямо їй заборонив, яка