Читати книгу - "Трилогія смерті"

— …була Вечеря після Останньої Вечері, — домимрив за мене І.Х., мовби звертаючись до сузір’їв небесних. І я побачив плече Оріона над його плечем. — Ти зробив це!?

Він зворухнувся. А я провадив тихо:

— І навіть більше! Я вже маю істинне закінчення для тебе, такого досі ще не знімав ніхто. Вознесіння.

— Цього ніхто не втне, — пробурмотів І.Х.

— Послухай!

І я сказав:

— Коли вже час приспів для Відходу, Христос торкається по черзі кожного свого учня й тоді відходить понад берегом, геть від камери. Поставте камеру низько, на пісок, і глядачеві здаватиметься, ніби Спаситель береться нагору, на довгий пологий схил. А вже коли сходить сонце, і Христос рухається до небокраю, пісок спалахує ілюзією видимості. Неначе магістралі чи пустелі, де повітря розпадається міражами, постають і падають уявні міста. Ну, а коли Христос уже майже дійшов до вершини піщаної дюни, повітря завібрує спекою. Його постать плавиться, розсипається на атоми. І Христос уже й відійшов. Сліди, що він лишив у піску, вітер піском і засипає. Оце і є твоє друге Вознесіння, яке відбувається після Вечері, що після Останньої Вечері. Його учні плачуть і розходяться хто куди — по всіх містах світу, аби проповідувати прощення гріха. А коли розпочинається ще один, наступний новий день, тоді і їхні сліди замітає світанковий вітер. КІНЕЦЬ.

Затамувавши віддих і притлумивши серце, я чекав.

І.Х. зачекав і собі, а тоді, чудуючись, мовив тихо:

— Я спускаюся додолу.

42

Висока заграва жбухала з виставлених наперед дверей очікування, а за ними — і статисти, й риба смажиться на деревному вугіллі, й Шалений Фріц аж підскакує, і всі ждуть.

Коли ми з І.Х. підійшли, там, де починається алея, стояла якась жінка. Стояла силуетом проти світла, сама лише темна постать.

Забачивши нас, вона кинулася вперед, а тоді вклякла, упізнавши І.Х.

— Добра підлива! — мовив І.Х. — Це ж та жінка, Реттіґан!

Очі Констанс заметалися — від І.Х. до мене, тоді знову на І.Х. — майже несамовито.

— Що ж мені тепер робити? — запитала вона.

— Що…?

— Це був такий шалений вечір. Ще лиш годину тому я плакала над якоюсь жахливою світлиною, а тепер… — вона втопила погляд в І.Х., й очі її стали вільною хвилею, — після того, як я всеньке життя мріяла зустріти вас. І ось ви тут, переді мною!

Вагота власних слів змусила Констанс поволі опуститися навколінці.

— Благослови мене, Ісусе! — прошепотіла вона.

І.Х. відсахнувся, от ніби злякався, що накликав постання з мертвих.

— Устань, жінко! — заволав він.

— Благослови мене, Ісусе! — не відступалася Констанс. І додала, майже сама собі: — О Господи, мені знову сім рочків, і на мені біла сукенка до першого мого причастя, і це великодня неділя, і світ сьогодні такий хороший… а завтра й споганіє.

— Устань, молодице, — уже м’якше мовив І.Х.

Але вона ані руш — тільки очі заплющила, чекаючи.

Уста її повторили, пантомімою:

— Благослови мене.

І нарешті І.Х. поволі, змушений прийняти й лагідно приймаючи, простер руку й поклав їй на голову. Від того легкого доторку знову з очей її полилися сльози, а вуста затремтіли. Ось її руки злетіли вгору, аби ще на мить затримати дотик його рук до її голови.

— Благословляю тебе, дитя, — тихо мовив І.Х.

А я, споглядаючи Констанс Реттіґан, яка стояла навколінці, подумав: «О іронії цього пропащого світу! Вина католички плюс акторське перегравання ролі…».

Констанс підвелася й, усе ще з приплющеними очима, обернулася до світла, а тоді рушила до вогнища розжевреного вугілля.

Ми не могли не піти слідом за нею.

А там зібралася велика юрба. Усі статисти, які діяли в інших сценах того самого вечора, але раніше, плюс студійне керівництво та всілякі пришийхвости. Коли ми вже підходили, Констанс одійшла набік, із граційністю людини, що тільки допіру скинула сорок фунтів. Я почудувався, як довго ще вона лишатиметься маленькою дівчинкою.

Але тут, ступивши у коло світла, я помітив за ямою з вугіллям, через павільйон широкого неба, Менні Ляйбера, дока Філіпса й Ґрока. Усі вони так дружно втупилися в мене, аж я відсахнувся, злякавшись, чи не забагато взяв на себе, розшукавши Месію, спасши Спасителя й тим самим підкоротивши бюджет, виділений на цей вечір.

Очі Менні були сповнені сумніву й недовіри, докові — діючої трутизни, а Ґрокові — алкоголизнею доброго бренді. Чи не прибули вони сюди тільки для того, щоб побачити Христа й мене засмаженими на рожні? Так чи інак, а І.Х. твердо простував до краю вогняної ями, Фріц, оклигуючи від якогось свого нещодавнього нападу, короткозоро бликнув на нього й закричав:

— Більш-менш вчасно! А ми вже збиралися відкласти наш пікнік на потім. Монокль!

А хоч би хто зворухнувся. Усі тільки водили очима навсібіч.

— Монокль! — знову крикнув Фріц.

Аж тут до мене дійшло, що це ж він вимагає від мене повернення тієї лінзи, яку так великодушно вручив мені кілька годин тому.

Я кинувся вперед, тицьнув того монокля йому в простягнуту долоню й відскочив назад, а Фріц тут-таки й увігнав той пристрій собі в око, мов яку секретну зброю. Полум’яним позирком мало не спопеливши І.Х., він набрав повні груди повітря.

— І ви називаєте це Христом? Та це ж викапаний Мафусаїл! Негайно накладіть на нього тонну млинцешкіри барви тридцятитрирічного віку та підловіть йому рибальським гачком лінію щелепи. Святий стрибучий Ісусе! Пора нам перерватися на перекус. Скільки промашок, стільки й відстрочок. І як ти посмів пришвендяти отак пізно? І за кого в дідька ти себе маєш?

— За Христа, — відказав І.Х. із належною скромністю. — То ви ж цього не забудьте!

— Та заберіть його нарешті звідсіля! Загримуйте! Перерва на обід! За годину щоб усі сюди! — прокричав Фріц і знову шпурнув монокль, мою медаль, мені в руки та й став, гірко задивившись на розжеврене вугілля, от ніби ладнався стрибнути туди й самоспалитись.

І весь цей час за всім стежила вовча зграя з потойбіччя за ямою: Менні лічив утрачені долари, в міру того як кожна хвилина падала сніговицею паперових грошей на спалення, а добрий док, зціпивши кулаки в кишенях, як тільки міг тамував сверблячку застосувати свій скальпель, а косметолог-ленінець усміхався, як і завжди, своєю перманентною усмішкою Конрада Вейдта, викарбованою в блідій-тонесенькій, мов шкірка дині, плоті довкола його підборіддя. Ото тільки й добра, що вони відвели свій сукупний