Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

Зробила манікюр, педикюр та нову стрижку. Піддавшись імпульсу звеліла майстру підстригти її коротко, безжально обкорнавши довгі кучері. Молода дівчина, що відбилася в дзеркалі, виглядала років на двадцять, лише «дорослий» погляд видавав вік. Настрій піднявся, що й було треба. «Нове життя – нова зовнішність!»

Микита чекав її на стоянці біля торгового центру і не стримав подив з появою нової Степанії: з молодіжною стрижкою, в стильній куртці, рваних джинсах та малинових кросівках, з яскраво-червоними губами, такими саме яскраво-червоними нігтями та божевіллям в очах.

-Так от, який ремонт ти мала на увазі, коли говорила про поїздку... - Микита дивився захоплено, що дуже потішило, - тобі личить! Незвично, але гарно!

-Дякую, Микито! – усміхнулася Стьопка. Чарівна річ - покупки, з найпохмурішого настрою витягують, як із трясовини, - взагалі це було спонтанне рішення. Я планувала купити унітаз та раковину, а замість них ось… – вона покрутилася на місці.

-Це, набага-а-а-то привабливіше за унітаз! - посміхнувся у відповідь наречений, забираючи її сумки, - залиш сантехніку для чоловіків, навіщо тобі цим займатися, коли є кого обтяжити?

-Для завтрашнього дня хотіла... а то гості в будинку, а в мене ніяких умов...

-Нічого, нехай гості «свої справи» вдома зроблять! - сказав, як відрізав, - зате в тебе он, як очі сяють. Думаю, унітаз би тебе так не перевтілив!

-Це точно, - засміялася Стьопка.

-Куди тепер?

-Продуктовий та додому. Ти не поспішаєш?

-Ні, абсолютно. Командуй.

У продуктовому Микита терпляче бродив за жінкою з візком, поки вона запасалася їжею та напоями для свята. Потім вони повечеряли в кафе, мило поговоривши «ні про що». Мер багато посміхався, не робив спроб її спокусити, чим ще більше підняв себе в її очах. З ним було легко і подекуди, навіть, весело. При прямих поглядах Стьопка боялася, трохи бентежилася, але від пристрасті не дуріла.

 Коли машина зупинилася біля її паркану, вона наважилася запитати.

-Микито, скажи...  Адже ти володієш якоюсь силою?

-А ти уважна, - Микита не став сперечатися.

-Не розкажеш?

-Розкажу, тільки не сьогодні.

-Шкода, у мене прохання було, - зітхнула.

-Яке?

-Розумієш, мені завтра знаходитись у компанії шести чоловіків, від яких мене, к-хм... ковбасить.

-Добре, я прийду першим і усуну цю проблему, - хитро посміхнувся, оголивши рівні зуби.

-Ти думки читаєш? – ойкнула.

-На жаль, цим талантом не володію, просто тут все  і так зрозуміло. Не хвилюйся, завтра ти зможеш поговорити з усіма спокійно. Принаймні, поки я буду поруч, - сказав впевнено.

-Це інтригує...

-Постав мене першим у чергу на побачення і я все розповім! – підморгнув Микита. З нею він перетворювався, сам на себе стаючи не схожим. «Яка у нього гарна посмішка, у відповідь неможливо не посміхнутися…»

-Домовилися! Ну… дякую тобі за все! - вона зважилася і, схилившись, швидко цмокнула його в щоку. Микита напружився, але миттю зорієнтувавшись, повернув обличчя, щоб їхні губи з'єдналися. Поцілунок був швидкоплинним, але пронизав наскрізь! Чоловік не став її обіймати, лише відкрив губи і погладив ними жіночі. Стьопа повільно відсторонилася і заглянула у янтарні очі. Вони дивилися ніжно і з любов'ю, - я йду… - пробелькотіла і на ватяних ногах вийшла з автомобіля. Микита вийшов слідом, вийняв із багажника сумки, доніс до порогу. Погладив Стьопку по щоці і пішов.

-А щоб я скисла! Шпинь-голова! - вигукнула Лукерія, щойно Стьопка увійшла до будинку.

-Стули пельку! Про що баяли? – гаркнув Єгорич.

-Так, косу ж відстригла, наче гУльня...

____

Шпинь-голова – людина з безладом на голові;

Гульня – гуляща дівка.