Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– Тобто? – Інга подивилася на служницю здивовано, не розуміючи, до чого та хилить і навіщо взагалі завела розмову про коротке волосся і про Адвіана.

Лула знизала гострими плечима.

– У замку немає жінки, з якою б він не спав. Та й не тільки в замку. До того ж, йому байдуже, молода вона чи не дуже, вродлива чи потвора... Скільки разів король Ектор заставав його одразу з кількома. І це не чутки, я сама бачила... Троє в одному ліжку, така розпуста! –  і вона потупилася з удаваною сором'язливістю.

Звісно, Лула надто перебільшувала любовні пригоди Адвіана.  Але вона робила це навмисне, щоб викликати у можливої конкурентки якомога сильнішу відразу.

– Тож тобі достатньо всього лише кинути правильний погляд, – додала Лула, –  Але у принца дуже... особливі вподобання...

– І ти теж брала участь у цих групових оргіях? – мстиво запитала Інга.

– Піду подивлюся, як там вода! – вигукнула Лула і підхопилася з заклопотанним  виразом на розчервонілому обличчі.

– Стій! – зупинила її Інга, абсолютно впевнена, що має право наказувати служниці, – Навіщо ти мені все це говориш?

Але тут двері відчинилися, і в кімнату зазирнула Олеся.

– Можу увійти? Не проженеш? – запитала вона якимось винуватим голосом.

Лула сліпуче посміхнулася і ширше  відчинила двері, запрошуючи її увійти, а сама квапливо випурхнула назовні.

– Неприємна тітка! – сказала Інга похмуро.

Вона не знала, чи правду сказала їй Лула про Адвіана, але в грудях занило: сумно й гидко.

– Лула? Та ні, вона нормальна, – Олеся підійшла, сіла поруч на ліжко й узяла її мляву руку у свої долоні, – Вибач мені. Я за Ліку дуже хвилююся...

– Я теж. Але цей Маріл дивився її речі і сказав так упевнено, що вона жива... Вони поїхали на  пошуки.

– То де  ж ви були весь цей час?

Інзі не хотілося говорити, але все ж таки вона розповіла коротенько про Даяд, про Біра і Ренальда.

– Дивна якась втеча, – вислухавши, зауважила Олеся, – як на мене, так у ній не було  жодного сенсу… Якщо в них гарні  стосунки, то він міг би  просто повідомити сюди, ...

– Вони тут інші, у них і думки, і погляди на життя інші. І вчинки… А що ти можеш сказати про Адвіана?

– По суті – нічого. Добрий, ввічливий... Я з ним і не спілкувалася майже... Ти знаєш, чому ми сюди звалилися?

–  Через якесь пророцтво, начебто!

– Ось-ось! – Олеся стурбовано підібгала губи, зовсім як Ліка, – Усе через  те кляте пророцтво.  А що там насправді – ніхто не каже... А мудрець шукає магію. Переконаний: одна з нас відьма, яких пошукати!

Інга здригнулася і перевела погляд на свою куртку, яка сушилася біля ледь тліючого каміна.