Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Але ж погодьтеся, це вже було аж занадто… — сказав доктор. — Навіть ікру подавати, ще й справжню, російську…

Добряче захмеліла від шампанського дона Норма по-змовницькому підморгнула подрузі:

— Докторе, а вам кав’яр сподобався?

— Ну… я чув, що це божественний делікатес, але покуштував його сьогодні вперше, не втрачати ж такої нагоди, бо коли ще випаде… Але чесно зізнаюся, доно Нормо, я так і не розсмакував як слід… Якийсь дивний у нього присмак…

— Справді? І на що ж вам схожий той присмак?

Розслаблена дона Норма лукаво дивилась на нього, а дона Флор лише схилила голову, щоб приховати знічену усмішку. Доктор Теодоро думав, із чим би то порівняти смак кав’яру, але йому так нічого й не спало на думку.

— Правду кажучи, не можу пригадати нічого, що мало би схожий смак. Але між нами кажучи, і поки нас ніхто не чує, — смак достоту огидний, скажу я вам!

— Огидний, кажете, — розплилася в усмішці дона Норма. — Я такої самої думки, але дехто вважає його смачним, правда ж, Флор?

Але дона Флор у відповідь не всміхнулася, лише глянула на подругу якось аж засмучено і трохи схвильовано. Міцно стиснувши руку чоловіка, вона тихенько сказала:

— Ти так гарно грав, любий, мені дуже сподобався романс.

— Краще не вмію… Я всього лиш аматор.

А навіщо вміти краще? Та й хто я така, щоб від тебе, любий, вимагати кращого? Що від мене отримав ти і що поклала на чашу подружніх терезів я, аби врівноважити твій внесок, такий незрівнянний та безмежний? Як жити, коли тобі присвячує романси й оточує турботою освічений достойний і вірний чоловік, а ти натомість не можеш запропонувати нічогісінько, бо ти звичайна, проста, не поцілована Богом, не обдарована і не освічена. Я така маленька для твоїх висот, Теодоро…

Тільки і провів їх поглядом Бідолаха Урбано, який чекав на трамвайній зупинці зі скрипкою і пакунком запашних гостинців для сії Марикоти.

9

ПОВАЖНИЙ ПРОФЕСОР ЕПАМІНОНДАС СОУЗА ПІНТО полюбляв афоризми, що, на його думку, передавали прадавню мудрість й одвічні істини.

«Щастя не має історії, а щасливе життя не оспівують у романсах», — відповів він, коли Шимбо, цей впливовий Гульвісин родич, запитав його про дону Флор, якої не бачив від того пам’ятного Карнавалу («і скільки це вже років минуло, два, три?»)

— Вона знову вийшла заміж і тепер щаслива… Вже майже рік, як Флор поєднала свою долю з доктором Теодоро Мадурейрою…

— І що з нею ще сталося за цей час?

— Та хіба ж я знаю… — і щоб не проґавити такої нагоди, додав: — Як справедливо казали мудрі люди: щастя не має історії…

Стріляний птах Шимбо підсумував:

— Так і є… Бо варто чомусь статися, то від пересудів не сховаєшся… От розкажу я вам історію… Слухайте…

І він почав виливати другові душу: уявіть собі, у такому поважному віці він сплутався з дев’ятнадцятирічною дівицею — ні не цнотливою, та все одно… Один негідник замакітрив дівчині голову казками про шлюб, зірвав з неї віночок ще й залишив у ній своє сім’я, та й втік, а бідолашний щиросердий Шимбо прихистив нещасну… І от результат, мій любий професоре: дівчина з животом, а відповідає за неї — він…

Професор Епамінондас Соуза Пінто з його зразковим і бездоганним життям не міг дати пораду і належно втішити цього розумного чоловіка, тому жодних слів, окрім як привітати його з тією «випадковою вагітністю», на думку йому не спало.

Та й ми не знайдемо слів розради для цього кабальєро, ба більше, нам навіть бракує місця та й часу, щоб докладніше розібратись у цій ситуації, єдине, що ми можемо, це підпасувати цю подію під нашу хроніку: щастя дони Флор і доктора Теодоро бігло спокійним плином і таки справді не траплялося нічого, про що можна розповісти в цій і без того затяжній історії, яку не варто обтяжувати зайвими деталями їхніх спокійних буднів.

Сама ж дона Флор у листах до сестри Розалії через рік після весілля писала, що в її житті нічого значущого і цікавого не відбувається.

Тож вона заповнювала сторінки новинами від родичів і сусідів (яких за стільки років Розалія вже добре знала на імена). Розповідала про тітку Літу, яка й далі хворіла, про дядька Порту, який був непідвладний часові. Про дону Розилду, яка майже безвилазно сидить зараз у Назаре, бідолашна Селеста! Про численні успіхи Марилди, зірки радіо, яка от-от має записати свою першу платівку. Про кумедний випадок, що стався з доною Нормою («О, то треба знати її особисто, ту Нормінью»): у вівторок її запросили прийти на хрестини, призначені на суботу, а вона відмовилася, «у суботу мене вже запросили на похорон». «Норміньє, сьогодні ж лише вівторок, як ти знаєш, що в суботу когось ховатимуть?» Ну а як інакше… хтось неодмінно помре з п’ятниці на суботу, щоб за вихідні можна було організувати пишні похорони. Дона Жіза привезла з Нью-Йорка собаку, знаєш, оту таку довжелезну «як ковбаска», а для неї, дони Флор, — красиву брошку. «Уявляєш, Розаліє, ця божевільна американка подарувала Теодоро сорочку, розмальовану голими жінками, де доктор, а де така сорочка?.. Він, звісно, ввічливо подякував і не розгнівався, але я відразу ж сховала ту сорочку глибоко в білизняну шафу, від гріха подалі, але ж дона Жіза і справді хотіла зробити йому приємне». А от сердешна дона Динора хворіє й не виходить із дому, а уяви собі, як це для неї, «мало того, що ревматизм допікає, то ще й про все дізнається остання, та ще й через треті руки». Усе, що дона Динора може зараз робити, це ворожити на картах, а оскільки сама вона явно не щаслива, то пророкує всім самі негаразди. Уявляєш, навіть їй, доні Флор, вона заявила «ще жодне щастя не тривало вічно», світ іще не бачив такої чорноротої!

Оце, власне, й усе, немає більше про що ще розповідати: «все, як завжди, отак життя минає, а навколо нічого не відбувається». Теодоро планував викупити будинок, в якому вони живуть, але один зі співвласників аптеки вирішив продати свою частку і переїхати в Ріо. Тоді Теодоро порадився з нею: «У що, на твою думку, доцільніше та мудріше вкласти капітал: у дім чи в аптеку?» Й одразу ж пояснив, що, викупивши частку аптеки, він автоматично стане мажоритарним компаньйоном, ну а будинок вони неодмінно придбають за першої ж нагоди. У господаря немає іншого виходу, бо оренда просто сміховинна.

Насправді доктор давно вже для себе вирішив, як йому вчинити, і якщо й запитав поради у дони Флор, то просто