Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

досить суттєвий недолік. Якщо в такому портреті свідок вловлював бодай найменшу подібність з розшукуваним злочинцем, він вважав портрет вірним, хоча той був мало схожий на оригінал. Наприклад, якщо свідку, який запам’ятав у зовнішності злочинця відстовбурчені вуха, а не звернув уваги на різко виступаюче підборіддя, показати портрет цього злочинця, намальований зі слів людини, яка не звернула уваги на оригінальні вуха, свідок не пізнає злочинця.

Ось чому дуже швидко підмовились од цього примітивного методу і замінили його іншим. Спочатку це був «фоторобот». Свідку показували багато фотографій різних осіб, а він силкувався згадати, які елементи обличчя на фотографіях, на його погляд, схожі, а потім з дібраних ним елементів складався портрет.

Цей метод удосконалював американець Хюго Макдональд з Лос-Анджелеса, розробивши так званий «айденс-кіт»: свідку показували не фотографії, а окремі елементи обличчя, з котрих і складався портрет.

Потім у ФРН було розроблено метод «пік», а в Чікаго «мімік», за якими на кіноекран проектувалися окремі елементи обличчя, поки не виписувався повний портрет. Однак всі ці методи, зокрема й англійський «фото-фіт», були лише різноманітними модифікаціями «айденс-кіт». На той час було розроблено 169 типів чола і лінії волосся, 81 тип очей, 70 —носа, 64 типи підборіддя і лінії щік. До цього можна додати величезну різноманітність вусів, борід, окулярів, головних уборів. Як підрахували математики, з усіх цих елементів можна скласти більше п’яти мільярдів людських облич — число перевищує населення земної кулі.

Відділ криміналістики при Головному управлінні міліції ПНР послуговується власного технікою «портрета з пам’яті». Це так званий «композиційно-мальований ідентифікатор»: з набором окремих з елементів обличчя, сфотографованих на плівку, і фотоальбомом цих елементів. У Польщі словесний портрет вперше був використаний в 1960 році, під час розслідування злочину, який набрав широкого розголосу: убивство відомої актриси Станіслави Ч. і викрадення її дорогоцінностей. Злочинці — молоде подружжя — були затримані саме завдяки словесному портрету.

Отримавши «добро», майор Качановський негайно приступив до підготовки задуманої ним операції.

Перш за все він звернувся у криміналістичну лабораторію з незвичайним завданням: поклав перед спеціалістами декілька фотографій Казимира Фельчака і попросив скласти словесний портрет цього чоловіка.

— Навіщо ж вам словесний портрет, товаришу майор, коли ви маєте його фотографії? Адже вони набагато точніші словесного портрета.

— У тім-то й річ, що необхідно створити портрет, який лише нагадує лице молодого чоловіка з фотографії, аби люди, котрі знають цього чоловіка, побачивши портрет, могли сказати: дуже схожий, але я не певний, що це саме він.

— Ну, гаразд, спробуємо зробити, — розвеселився експерт. І він з ентузіазмом взявся складати портрет з окремих елементів обличчя. Губи зробив трохи інші, вузькіші, злегка змінив лінію волосся, чоло зробив більше, через що навіть намітились залисини.

— Так добре?

— Феноменально. Залишається лише розмножити портрет.

— Зробити фотографії чи малюнки?

Качановський трохи подумав:

— Мабуть, краще малюнки.

— І, звичайно, якнайшвидше? Щоб було усе готове на вчора?

— Та ні, якщо зробите за кілька днів, скажу спасибі.

— Через два дні вони будуть у вас.

Через три дні по телебаченню було передано спеціальне повідомлення: «Міліцією розшукується молодий чоловік віком до двадцяти п’яти років, який підозрюється у великій крадіжці державного майна і вбивстві. Портрет складено за описами свідків. Усі відомі вам відомості про цього чоловіка і насамперед його ім’я та прізвище, а також місце перебування просимо негайно повідомити по телефону у міське управління міліції або в найближче відділення.

Наступного дня уся варшавська преса видрукувала це повідомлення і помістили портрет розшукуваного. Ще через три дні повідомлення було повторено.

Магнітофони, підключені до телефонів у квартирах на вулицях Окшеї і на Черняківській, записували тепер усі розмови. Міліція не спускала з очей Казимира Фельчака.

Ефект був приголомшливий. Уже наступного дня після телевізійної передачі Казик не з’явився на своєму постійному посту перед банком на вулиці Чацького. Того дня він взагалі не виходив з дому, а на другий день перебрався у квартиру на Черняківській. Причому як перебрався! Із будинку вийшов у пальто з високо піднятим коміром, у шапці, насунутій на самісінькі брови. І, зрозуміло, в темних окулярах, хоча день був не сонячний. Схопив перше таксі, що трапилось.

Було зрозуміло, що маскуватися Фельчак не вмів. І його одяг, і його поведінка привертали до нього увагу.

Протягом п’яти днів він не виходив із своєї схованки на Черняківській.

— Хоча б він там з голоду не помер, — турбувався Дзюба.

А тим часом, як завжди буває у таких випадках, до міліції почали поступати сигнали від населення, — у письмовій формі і по телефону. Люди поспішали допомогти міліції у її боротьбі із злочинцями. У переважній більшості інформація була неправильна, але в кількох листах і телефонних розмовах повідомлялось прізвище Фельчака і його домашня адреса.

За той час магнітофони не записали нічого вартого уваги. Телефон на Черняківській взагалі мовчав. У квартиру на Празі телефонували, питали Казика — здебільшого дівчата. Їм відповідали, що Казика немає вдома і невідомо, коли він буде.

Прокурор Бочковський щоденно телефонував майору: цікавився, як ідуть справи із здійсненням плану. У Качановського поки що не було ніяких новин. На п’ятий день майор вирішив:

— Доведеться трохи сполохнути нашого «борсука», викурити його з нори.

Того ж дня на квартиру на вулиці Окшеї зайшов дільничний. Він поцікавився у старого кравця, де знаходиться його син Казимир і чим він займається. Господар сказав йому, що сина вдома немає, і це була правда. А ось на питання, де ж перебуває гордість чорної біржі, він збрехав, заявивши, що не знає.

— Адже я чому прийшов, — замулився дільничний. — Тільки тому, що добре знаю вашу родину. Скільки років я у вас на дільниці?

— Я вже й не пригадую.

— Ось і я кажу, років з п’ятнадцять, не менше. І ніколи з вами ніяких неприємностей, все було гаразд. І Казика вашого ще дитиною пам’ятаю. Хороша родина була…

— Ну, а що ж тепер?

Дільничний поліз у кишеню і дістав мальований портрет розшукуваного злочинця — шедевр криміналістичної лабораторії.

— Ось, — показав господарю. — По всіх відділеннях міліції розіслано цей портрет із запитанням, чи не зустрічали ми цього чоловіка. А він точнісінько ваш Казик.

— Та що ви, аж ніяк не схожий, — заперечив кравець. — І рот інший, і залисин у Казика немає. Усім би такі кучері, як у нього!

— Воно-то так, але… Сам не знаю, що робити.

— Як «що робити»? Нічого не робити. То не Казик.

— Якщо я не повідомлю про нього, у мене можуть бути неприємності, — настоював на своєму дільничний.

— Які можуть бути неприємності, коли це зовсім інша