Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Абсолютно нічого, — признався майор. — Навіть не уявляємо, де його шукати.
— Шукати треба не тільки злочинців, а й гроші. Майже п’ять мільйонів! Чималенька сума.
— Навіть коли ми затримаємо Фельчака, грошей у нього ми не знайдемо.
— Так, він, звичайно, хитріший за Вигановського і навряд чи зберігає гроші у своєї дівчини.
— І дівчата його, не рівня Ягоді, — засміявся Качановський, — Вони-то неодмінно заглянуть у конверт.
— Можливо, варто зробити обшук на квартирі Фельчаків і на Черняківській? — запропонував полковник. — Грошей ми там не знайдемо, але не виключено, що знайдемо щось на підтвердження злочинної діяльності. Шматки матеріалу, з якого був пошитий мундир, гудзики, нитки…
Майор похитав головою.
— Я також не згодний з полковником, — підтримав його прокурор. — Шматки матеріалу або гудзик — це не такий важливий доказ, як, скажімо, свідчення Христини Палюх. Урешті-решт, кравцеві приносять для пошиття різний матеріал. Серед нього міг виявитися і такий, з якого шиють міліцейські мундири. Але це зовсім не означає, що на злочинцеві був мундир саме із знайденої матерії.
— Прокурор має рацію, — вимовив Качановський. — Ми не маємо у своєму розпорядженні доказів, що мундир на злочинцеві був справжній, він міг лише за кольором бути схожим на міліцейський. Я заходив у крамниці тканин, зокрема в «Меріно» та в крамниці на Новому Святі. І в універмаг «Центрум». Вибір тканин дуже великий, з них легко дібрати схожу за кольором. А для людей, яких міліціонер висадив з машини, на топ час аж ніяк не головними були колір і фактура матеріалу на його мундирі. Я певний: обшук на квартирі нам нічого не дасть, а ось злочинців змусить насторожитись.
— Ну що ж, виходить, будемо продовжувати спостереження за Казимиром Фельчаком, він може навести на слід свого спільника, — запропонував полковник.
— Сумніваюсь, — буркнув майор.
— І я сумніваюсь, — вставив прокурор, — вони занадто хитрі. І напевне стали ще обережнішими після убивства Вигановського. Ні, вони надовго затаяться — можливо, й на роки.
— Мабуть, твоя правда, — погодився полковник.
— Ні, я не вважаю зайвим спостереження за нашим валютником, — продовжував прокурор, — причому спостереження найретельніше, не виключено, що він й припуститься якоїсь помилки. Але скільки чекати? Тижні, місяці, роки?
— Не можу я стільки людей кидати на одну справу. Роки! Що, нам нічим більше зайнятися?
— Я дуже добре вас розумію, тому і ставлю зараз питання: яких заходів необхідно вжити?
— Треба якнайшвидше розплутати цей клубок, — сказав майор.
— Геніальна думка, — кинув Немирох.
— Нічого дивного, ти ж мене знаєш. А втім, це не просто думка.
— У тебе є пропозиція? — пожвавився полковник.
— Так, треба заскочити обох злочинців на місці злочину.
— Ви вважаєте, майоре, що вони готують новий напад? — здивувався прокурор.
— Ні.
— Тоді що ж?
— Злочинці затаїлись, як борсуки в норі, і вичікують. Вони розуміють, що час працює на них, що довго ми їх шукати неспроможні. Виходить, треба виманити їх з нори. Примусити діяти і спіймати.
— Як же ти цього доможешся?
— Мені необхідна ваша допомога — і ваша, полковнику, і ваша, прокуроре.
— Але ж ти знаєш, що я тобі й так допомагаю, навіть на шкоду іншим справам.
— Мені потрібно буде на короткий час ще більше людей, причому найкращих і найдосвідченіших.
— Якщо ти переконаєш мене, що це все прискорить розкриття злочину, матимеш у своєму розпорядженні, обіцяю.
— А моя допомога у чому має матеріалізуватися? — поцікавився прокурор.
— Вас я прошу дати дозвіл на перегляд кореспонденції, яка надходить на ім’я Казимира Фельчака, і на прослуховування його телефонів: і того, що вдома, і того, що на квартирі на Черняківській вулиці.
— Питання непросте. Тим більше що жоден з тих телефонів не зареєстрований на його ім’я. На перегляд кореспонденції я, мабуть, погоджусь.
— Дякую, але цього мало. Це навіть менш важливо, ніж телефони. Злочинці-початківці, як правило, уникають писати, щоб не залишати слідів. Телефон — інша річ. Невідомо, хто говорить, звідки говорить. І завжди можна від усього відмовитися. А справа термінова, без вашого дозволу я не зможу нічого зробити, — настоював Качановський.
— Усе-таки мені хотілось би знати, що ти маєш намір здійснити? Чи це твоя таємниця, яку не можна відкрити ні прокурору, ні мені, твоєму начальнику?
Качановський засміявся.
— Та ні, чому ж. Просто хотілось вас заінтригувати, і, здається, мені це вдалося. А тепер я розкрию карти.
І майор ознайомив їх зі своїм планом.
— Нічого не скажеш, ловко придумано, але не хотів би я опинитися у твоїй шкурі, якщо твій план провалиться.
— Не повинен провалитися. Певний, усе буде так, як я задумав.
— Але погодься, — замітив прокурор, — це дуже небезпечна гра.
— Мої люди справляться.
— Я думаю не тільки про них, — зауважив прокурор. — Співробітники міліції чудово знають, що в їхній роботі бувають такі моменти, коли доводиться ризикувати головою. Це професійний ризик. А я думаю зараз про нього.
— Про злочинця?
— Він також людина.
— Проводячи нашу операцію, ми докладемо усіх зусиль, щоб забезпечити його безпеку.
— Однак наступить момент, коли ця людина опиниться на краю загибелі. Чи встигнете ви її врятувати?
— Встигнемо. Адже ми знаємо про небезпеку, яка їй загрожує.
— Говорити, звичайно, легше, — слова Качановського не переконали прокурора, — адже досить спізнитися на якісь долі секунди…
— Не спізнимось. Саме тому я прошу у полковника кращих людей. А втім, він уже сказав, що не хотів би бути у моїй шкурі на випадок невдачі. Я йду на ризик свідомо і беру на себе всю відповідальність. Головою відповідаю.
— Потрібна мені твоя голова.
— Можливо, ви нараєте щось інше, цікавіше? — втратив витримку Качановський. — Я слухаю вас уважно.
— Хай тобі морока! Немає в мене іншого виходу.
— І в мене немає, — признався прокурор. — Ви не переконали мене до кінця, але в даний момент нічого кращого я запропонувати не можу. Проте я ще раз настійно прошу вжити всіх заходів, щоб ті люди не постраждали. Їхні долі має право вирішувати тільки суд.
— Коли ти думаєш розпочати операцію?
— Підготовка займе найбільше два-три дні, а потім доведеться чекати, як розгорнуться події. Якщо я побачу, що справа затягується, трохи полякаю борсуків у норі.
Розділ чотирнадцятий
ПЛАН МАЙОРА КАЧАНОВСЬКОГО
Навряд чи є необхідність пояснювати, що таке словесний портрет. Цей метод ідентифікації особи злочинця добре знайомий читачам детективних романів. А ось чи відомо їм, яким шляхом йшли до його створення?
Спочатку портрет злочинця, чию фотографію не вдалось роздобути, створював художник зі слів свідків. Проте цей метод мав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.