Читати книгу - "Сонячний Птах"

залучив нумідійців й африканські резерви. – Гай підхопився на ноги й застрибав туди й назад у своєму збудженні. – Витримавши час, як великий майстер, він випускає їх. Оточивши фланги Варрона, стиснувши його, як у лещатах, він запакував його ряди так, що вони не могли ані маневрувати, ані застосувати зброю. А що потім, Тимоне, що потім?

– Кавалерія?

– Авжеж, кавалерія! Маргабал. Вірний брат. Полководець кінноти, якому довелося чекати цілий день. «Іди! – кричить Ганнібал. – Гай викинув руку широким жестом. – Іди! Мій брате, веди своїх диких іберійців!» Вони врубуються в їхні ряди, Тимоне! У слушну хвилину, в точну хвилину. На п’ять хвилин раніше було б рано, на п’ять хвилин пізніше – пізно. Уміння визначити точний час! Талант великого полководця – це вміння визначити точний час. Воно вимагається й від державного діяча, від коханця, від торговця, від купця. Слушна дія у слушний час.

– А результат, високонароджений, яким був результат? – благально запитав Тимон в агонії напруги. – Перемога?

– Перемога? – перепитав Гай. – Так, Тимоне. То була перемога. Перемога й різанина. Вісім легіонів хвалькуватого Риму були стерті до єдиної людини, дві повні консульські армії.

– Вісім легіонів, високонароджений? – із подивом перепитав Тимон. – Сорок вісім тисяч людей в одній битві?

– Навіть більше, Тимоне. Вони втратили і своє допоміжне військо. Шістдесят тисяч людей! – Гай провів рукою по дошці, змітаючи з неї римські легіони. – Ми вигравали битви, Тимоне, але вони вигравали війни. Три війни. Три криваві війни, які розчавили нас… – Гай урвав свою мову, його голос застряг у горлі. Він швидко відвернувся й підійшов до глека з водою. Тимон поквапився за ним і тримав для нього миску, поки Гай мив руки й розчісував бороду. – На цьому ми закінчимо вивчення кампаній Ганнібала, Тимоне. Я відклав битву під Каннами наостанок.

– А що ми вивчатимемо далі, високонароджений?

– Полководця, якого сам Ганнібал вважав найвидатнішим воєначальником за всю історію людства.

– Хто це був?

– Александр Третій, – сказав Гай. – Цар Македонії, що розбив Перську імперію, якого дельфійський оракул проголосив непереможним, а люди назвали Великим.

Тимон подав Гаю плащ, і Гай, накинувши його на себе, вийшов за межі території храмового коледжу крізь невеличкі ворота у внутрішньому мурі. Тимон у короткій синій туніці, що належала дому Гая, ішов за ним з легким золотим ланцюгом, кинджалом і гаманцем за поясом, що означало високу довіру, якою користувався приватний раб. Він ішов на відстані одного кроку від лівого плеча Гая так, щоб не перешкоджати рухам руки хазяїна, якщо їй доведеться вихоплювати з піхов меч, а свою руку він тримав на руків’ї кинджала.

– Високонароджений, а чому Ганнібал розбив Варрона саме в такий спосіб?

– Що ти маєш на увазі? – заохотив його Гай.

– Хіба не міг він наступати на нього флангами й оточити його центр?

– Саме в цьому різниця між обороною й наступом, – пояснив Гай, і вони заходилися обговорювати тактику й стратегію битви, аж поки вийшли крізь зовнішню браму храмової території.

Далі будь-яка розмова між ними стала неможливою, бо юрма помітила дивну пару: велетенського чорного раба й маленького, схожого на гнома хазяїна. Люди вітали Гая, штовхаючись навколо нього, щоб доторкнутись до його руки, послухати його жарти, а можливо, й випросити милостиню – монету з гаманця, що висів на поясі в Тимона.

Гаю подобалася популярність. Він усміхався, жартував й обережно пропихався крізь натовп. Успішний воєначальник – він брав участь у ще двох кампаніях після взяття великого полону рабів, – улюблений усіма священнослужитель, знаменитий дотепник, автор пісень і багатий філантроп (статок Гая значно підвищився за останні два роки), він був об’єктом народного підлабузництва в усьому місті.

Вони перетнули ринковий майдан із його дивовижними пахощами – гострими запахами прянощів і стічних канав, – видовищами та звуками. В одному місці, де торгували рабами, продавали дівчину змішаної крові ює, продавець помітив Гая в натовпі й погукав його.

– Мій володарю, пропоную витвір мистецтва спеціально для вас. Статую з жовтої слонової кістки.

Він розгорнув на дівчині плащ і показав її тіло.

Гай засміявся й заперечливо помахав рукою. Вони пройшли понад кам’яною пристанню біля озера, де стояли кораблі, майже доторкаючись один до одного кормою, їхні люки були відчинені, вантажники бігали туди-сюди, переносячи товар. Від таверн і винарень, які стояли біля пристані, долітав кислий запах дешевого вина й чулися вибухи п’яного реготу. Повії махали руками, кличучи клієнтів, із провулків між крамницями. Близькі сутінки пом’якшували їхні висмоктані фізіономії та наквацяні щоки й губи – Гай дивувався, яку втіху може знайти чоловік у спілкуванні з такими дівчатами.

За суєтою гавані стояли міські будинки, що належали шляхетним родинам та багатим купцям, кожен із них був оточений глиняним зовнішнім муром і важкими, прикрашеними різьбленням дерев’яними воротами. Нова оселя Гая була однією з найменш претензійних, мала вхід із вузького, оточеного мурами провулку, а з плаского даху відкривався вид на озеро.

Пройшовши у ворота, Гай зняв плащ, витяг із піхов меча, віддав усе це Тимонові з радісним жестом, що він нарешті вдома, й пройшов на вимощене бруківкою центральне подвір’я.

Принци й принцеси, усі чотирнадцятеро, під керівництвом близнючок Геланки й Імілци чекали на нього. Обидві дівчини виросли й тепер переживали незручний період між дівочим і жіночим віком. Надто молоді, щоб хихотіти, й уже не такі юні, щоб зустрічати Гая поцілунком.

Такі заборони не діяли на молодших дітей дому Барка, й вони підбігли до Гая, щільно його оточивши. Обов’язок навчати релігії дітей царського дому Гай узяв на себе добровільно, й, попри відчуження між царем і Гаєм, Ланнон не став утручатися в цю домовленість. Він не схвалив її, але й не заборонив. Гай провів учнів у добре провітрювану вітальню свого дому.

На подвір’ї одна з царських няньок зачекала, поки її підопічні пішли за верховним жерцем, перш ніж обернулася, і її очі зустрілися з очима Тимона. То була висока дівчина з дужими плечима, з довгою талією й зі спокусливими стегнами. Її ноги також були прямі й сильні, але її долоні – вузькі, рожеві й тендітні. Вона змащувала волосся й одягалася, як одягалися венді, бо належала до племені Тимона. Її взяли під час великого рейду, вона не народилася рабинею й не походила від тих смиренних залежних людей, які не знали нічого, крім життя в неволі. Вона вирізнялася нескореним духом, який не поступався духові Тимона. Її шкіра була трохи світлішою, ніж у нього, обличчя кругле, у формі місяця, ніс плескатий і широкий, губи повні й випнуті, але зуби маленькі, рівні й дуже