Читати книгу - "Енола Голмс. Справа ліворукої леді, Ненсі Спрінгер"

— Це намалювала леді Сесілія?　

— Так, мем. Леді Сесілія — справжня художниця.　

Із цим можна й посперечатися, подумала я, хоча й кивнула. Пастелі, як і воскові квіти, здавалися барвистими, але якимись невпевненими, з дуже розмитими лініями й фігурами.　

— Леді Сесілія також брала уроки співу й балету. І в усьому мала успіхи.　

Інакше кажучи, готова до шлюбного ринку — саме такою й мене хотіли зробити мої брати: прикрасою аристократичних салонів, яка вміє співати, танцювати, цитувати французькою та витончено зомлівати.　

Цікаво, що думала леді Сесілія про свої «успіхи».　

Обіч ліжка у спальні юної леді я побачила так само вишукано оздоблені гардероб, комод і столик для вмивання. На комоді стояв звичний набір: підставка для перснів, гребінець і щітка зі срібним тисненням, ручне дзеркальце, кришталеві пляшечки з туалетними водами, пуделко для вичесаного волосся. Я зазирнула в гардероб, пробігши поглядом по звичному вбранню аристократичної панни: ранкові сукні, денні сукні, сукні для візитів, святкові шати, вечірні вбрання, костюми для їзди верхи, велосипедні костюми, тенісні сукні, ad infinitum[12].　

— Чи встановлено, у що була вдягнена леді Сесілія на момент її, ем-м, відбуття?　

— Так, мем. Схоже, що вона… — Покоївка зашарілася. — Вона була одягнена до сну, мем. Більше нічого не зникло.　

— Он як. Ліжко було розстелене?　

— Так, мем.　

Одне вікно виходило на задвірок, інше — на бокову стіну.　

— До котрого з них була приставлена драбина?　

Покоївка вказала на те, що виходило на задвірок і яке не було видно з вулиці.　

— І вікно знайшли відчиненим?　

— Так, мем.　

— Чи були відчинені якісь вікна чи двері внизу?

— Ні, мем. Двері внизу були замкнені на засуви, а вікна — на клямки.　

— Але ці вікна не були на клямках?　

— Ні, мем, — покоївка відповіла таким тоном, немов зглянулась над моїм неуцтвом. — Для зміцнення здоров’я всі члени родини баронета сплять із ледь прочиненими вікнами, мем, і влітку, і взимку, мем.　

Не дивно. Мене й саму так виховали. Провітрювання зміцнювало стійкість травлення проти хвороб і запобігало м’якотілості. Тому навіть у найхолоднішу погоду, коли міг замерзнути нічний ковпак, вікно мало залишатися прочиненим приблизно на палець.　

— Тобто віконну раму міг хтось підняти зовні, із драбини.　

— Так, мем.　

— І його так і залишили навстіж, із драбиною на підвіконні?　

— Так, мем.　

Я повернулася в будуар леді Сесілії — чималеньку кімнату, щедро заставлену дзеркалами, кріслами, канапками, прикрашену вишитою ширмою перед каміном (певно, теж одне з досягнень леді Сесілії), горщиками з папороттю коло вікон в еркері. Біля цього джерела світла стояв її мольберт і малярський столик.　

А ще — тоді мені це здалося важливішим — бюро з насувною кришкою.　

Спочатку я відкрила бюро.　

— Я так розумію, що деякі листи знайшли саме тут?　

— Так, мем. їх забрала поліція, мем.　

— Чи шукали вони в столі інші документи?　

— Ні, мем! — Покоївку, здавалося, це ошелешило. — Леді Теодора знайшла листи й віднесла їх униз констеблям.　

Інакше кажучи, жодному детективу не дозволили ступити в ці покої.　

— Авжеж, — схвально сказала я, сідаючи за стіл, щоб його оглянути.　

Я страшенно шкодувала, що не побачила самих листів — з огляду не тільки на їх зміст, а й на зачіпки, які міг пропустити Скотленд-Ярд.　

— Чи були поштові марки наклеєні якось незвично або перевернуті?　

Якщо так, це означало б код.　

— Листи не надходили поштою, мем! — Я знову ошелешила покоївку. Мабуть, за всією кореспонденцією наглядав грізний дворецький.　

— А як? — Авжеж, хтось їх передавав, але хто?　

— Ми, ем-м, ми не знаємо, мем.　

Тобто за сприяння когось зі слуг. Можливо, навіть цієї самої покоївки на ім’я Лілі. Тож цей напрям розслідування вже вичерпано.　

На столі був розкладений вишуканий письмовий набір: чорнильниця й авторучка, підставка для ручок і канцелярський ніж, усе з нефриту. У шухлядах, крім звичного промокального паперу, серветок для витирання чорнильних ручок і решти дрібниць, я знайшла поштовий папір із ініціалами леді та кілька паличок сургучу різних кольорів: червона — ділова кореспонденція, блакитна — незмінність кохання, сіра — дружба, жовта — ревнощі, зелена — заохочення сором’язливого прихильника, фіолетова — співчуття. Але використано було тільки багато сірого сургучу.　

Також у шухлядах я знайшла адресну книжечку леді Сесілії, ведену дрібним кучерявим почерком аристократичної панни. Віднайшла я також усілякі інші папери: списки покупок, нагадування про світські зобов’язання, повчальні історійки на кожну літеру абетки і таке інше.　

Та найважливіше — я знайшла стосик щоденників.　

— Леді Сесілія вела щоденник?　

Обтягнуті шовком томики були на крихітних замочках.　

— Так, мем.　

Але замочки було зламано.　

— їх переглядала поліція?　

— Ні, мем!　

— Отже, леді Теодора?　

— Так, мем. У дзеркалі, мем.　

— Перепрошую? — кажучи це, я взяла одну книжечку, розгорнула й глянула на письмо в ній.

Великі, по-дитячому прості літери, й усі нахилені ліворуч — цей почерк був геть не схожий на той, що в адресній книжці та інших паперах. Я не могла нічого розібрати, аж поки не збагнула, що написано все справа наліво: слова бігли справа наліво та навіть літери були написані навпаки, тож буква «є» була схожа на «з».　

— Як незвичайно! — вигукнула я. Підвівшись,　

я розгорнула щоденник перед дзеркалом, у якому легко змогла прочитати:　

жахлива холоднеча. На мені не менше дев'яти спідниць

Як шифр це письмо навряд чи було варте клопоту.　

— Чому ж вона так писала?　

— Не знаю, мем.　

— Ви колись бачили її за цим?　

— Ні, мем.　

Авжеж, вона нічого не бачила, як і всі вірні слуги.　

Щоденників було вісім, і всі списані однаково справа наліво, без змін упродовж років. Обравши найновіший, єдиний із порожніми сторінками на початку, адже щоденники були списані від задньої палітурки до передньої, я розгорнула останній (себто перший) запис перед дзеркалом і прочитала:　

2 січня. Як мені все остогидло. Як усі можуть даваній урочисті новорічні обіцянки, якщо будь-яка кількісбіь добрих намірів, здається, ніколи не полегшить страждань цього світу? І як бони можуть теревенити нро парфуми й вечірки, оборки, вирізи суконь і бальні черевики, якщо вулиці кишать сиротами й жебрацькими дітьми, яким бракує навіть лахміття, годі й казати нфо взуття? Якщо їхні батьки не можуть знайти роботи, а матері гаруюбіь но шістнадцять годин на фабриках? А я тим часом, аби бути представленою королеві, тренуюся задкувати, не плутаючись у майже триметровому шлейфі? Моє життя не має гідної мети, не має цінності, позбавлене сенсу.　

Навряд чи це сентименти дівчини, яка планує невдовзі втекти зі своїм таємним