Читати книгу - "Втрачені скарби Іспанії , Полiна Крисак"

- Якщо він такий небезпечний, чому ви не скасуєте операцію? - Запитав я, вельми зацікавлений нашою новою фігурою в цій грі.

- Він ніколи не вбиває людей, - холодно зауважив Архіваріус, - а зіткнувшись із ним, ви зможете навчитися більшого, ніж уже навчені.

Я тихенько розсміявся, озирнувся довкола, піднявся з лавки і, не дивлячись на начальника, сказав:

- Наприклад, бути завжди в тіні? Може для нього це нормально, але я вважаю за краще діяти.

Я вже зробив кілька кроків геть, як він промовив:

- Пам'ятай, навіть тінь може бути укриттям від яскравого сонця, якщо ти не хочеш згоріти.

Почувши ці слова, я розвернувся, щоб щось відповісти, але його вже не було там. Трохи постоявши, я спробував відшукати того дідка серед натовпу, але не зміг. І змирившись, я все ж таки попрямував додому.

Можливо, ви запитаєте, чому додому? Куди він іде? І хіба йому не час на базу? А я відповім: Для мене, домом є те місце, де панує повний спокій, ви можете бути не пов'язані кровними узами, але поважати один одного. Коли тобі погано, вони поруч і готові кинути тобі рятувальний круг. І навіть, нехай всі і весь світ відвернуться від тебе, вони стоятимуть на твоєму боці. І яку б помилку ти не зробив, розкаявшись, вони зможуть пробачити тебе і забути про це.

Поліна

Метрополітен музей у Нью-Йорку - одне зі сховищ людської історії та мистецтва, височіє в самому центрі міста. Високі колони і мармурові підлоги, золотисте світло, що проникало осіннім днем, через вінтажні вікна, створювали атмосферу величності. Усередині музею панувала тиша, наповнена шепотом історії, що була укладена в кожному експонаті.       

Ми обережно увійшли в зал, присвячений експонатами, пов'язаними з півмісяцем і левом. Ця зала була наповнена стародавніми артефактами, що відображають символіку різних епох. Уздовж стін розташовувалися стародавні щити, дивні рукописи, а також картини, що натякають на загадки і таємниці.

Розділившись, я попрямувала до стенду, де розташовувалася одна з карт, підписана «Джон Тейлор Джонстон». Обережно наблизившись до карти, я почала уважно вивчати її.

Занурившись у роздуми, мої думки віднесли мене далеко, за межі цього залу, згадуючи всі легенди та історії, пов'язані з нашою поточною місією.

Раптом, я відчула чиюсь присутність поруч.

- Захоплива карта, чи не так, - пролунав чоловічий голос поруч зі мною.

Я злегка здригнулася і повернула голову. Поруч зі мною стояв високий молодий чоловік, його обличчя було мені не знайоме, розпатлане чорне волосся, блакитні, як море, очі, злегка бліда шкіра, нічого не запам'ятовується, хоча в очах читалася щира зацікавленість.

- Так, доволі цікава, - відповіла я, намагаючись повернутися в реальність. - Не очікувала побачити тут такий давній документ.

- Знаєте, Джонстон був не лише колекціонером, а й, можна сказати, мандрівником. Ходять легенди, що цю карту йому подарував Фіуджеральд, а йому капітан Кітінг, коли той жив у Ньюфаундленді. А оскільки Тейлор був знайомий із засновником музею, той на згадку про нього, виставив його карту тут. - Говорив молодий чоловік, його тон був невимушеним, майже доброзичливим.

- Дивно, що цю карту досі не вкрали. - Помітила я.

- По-перше, карта була розділена на дві частини, і дехто не знає, де знаходиться друга частина, кажуть навіть, що її було втрачено, а без неї скарб не знайти. І по-друге, на той час їх дуже багато разів підробляли, і не факт, що ця - він показав на шматочок, за склом, - справжня.

Я злегка посміхнулася. Мене завжди приваблювали люди, які знали різні та цікаві факти, що були частиною моєї професії.

- Ваша правда, - погодилася я, - інколи, здається, що історії, які пов'язані з цими артефактами, у багато разів кращі за пригодницькі романи, хоча трапляються дуже цікаві екземпляри.

Молодий чоловік кивнув, його погляд усе ще був прикутий до карти. Раптово я відчула щось дивне в його присутності, але не могла зрозуміти що. Можливо, це було інтуїтивне відчуття або легкий натяк у його мові, але щось усередині підказувало мені, бути обережнішою. Проте, я не стала показувати цього.

- Мені потрібно йти, - сказала я, глянувши на свій годинник. - Було приємно поговорити.

- Взаємно, - відповів молодий чоловік із легкою посмішкою.

Я кивнула і, не обертаючись, попрямувала до виходу із залу. Коли я зустрілася з Дімою біля головного входу, той одразу помітив, що мене щось турбує.

- Усе гаразд?

- Так, просто одна дивна зустріч, - відповіла я, відмахуючись від своїх думок. - Час повертатися.

Павло

Вони залишили музей, змішуючись із натовпом на П'ятій авеню. Я, який весь цей час уважно спостерігав за Поліною, посміхнувся собі під ніс. Я був задоволений, що зумів підійти до неї так близько, залишаючись непоміченим. Тепер я знав, що вона так само розумна й обережна, як я собі уявляв. І ця зустріч лише посилила мій інтерес до неї. Обов'язково, потрібно буде вивчити її досьє, що стоїть у мене на полиці в кабінеті.

Наталі

Після того, як пішли Поліна, Діма і Роман, кожен із нас розійшовся, виконувати свої справи. Я сиділа у вітальні, перевіряючи всі потрібні нам медикаменти, що були написані у списку. Сестра щось смачне готувала біля плити, запах заповнював кімнату, і від цього тільки сильніше хотілося їсти. Мені згадався дім, час, коли ми з батьками сидимо вдома, надворі йде дощ, а Зоя знову щось готує.

Оксана сиділа навпроти мене, думаючи про щось важливе, судячи з виразу обличчя. А може вона завжди так сидить, не знаю, але мені подобалася її присутність.

Джеймс вивчав, мабуть, свої нещодавно зроблені фото, по-моєму, якщо я не помиляюся, Поліна смикнула їх, коли ті підкорювали нову скелю. Показуючи фото сестрі, вона то хвалила брата, то лаяла, а іноді посміювалася.

Наша подружня пара, навпаки, пішла від нас в іншу кімнату, мабуть, хотіли трохи усамітнитися.