read-books.club » Фанфік » По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс 📚 - Українською

Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

15
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "По слідах Не забутих книжок" автора Квін Тесс. Жанр книги: Фанфік. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 31
Перейти на сторінку:

- Ходімо, вибереш собі, що хочеш - сам, - прохрипіла вона, знову шморгнувши.

Ми повернулись назад до входу в квартиру, але звернули в інші двері, які вели до спальні.

Спальня була заставлена з одного боку шафою-купе, на іншому боці був так само на всю стіну стелаж з безліччю книг. Панорамне вікно виходило спочатку на балкон, заставлений різними рослинами.

- Там є опалення, тому їм не холодно, - промовила вона прослідкувавши поглядом за моїм, я посміхнувся, - отже, вибирай, але на цей раз ти повинен будеш повернути мою книгу.

- Домовились, - я підійшов ближче. Веста не відступила.

Обігнув ліжко і став на відстані півкроку, примушуючи її підняти голову вгору й зустрітися поглядом з моїм. 

Вона мовчала, і я мовчав. 

Рука автоматично потяглась до капюшона, скидаючи його з голови дівчини. Довге волосся відразу розпушилося, і я долонею провів по ньому, від чого Веста прикрила очі, а я не міг не посміхнутись. Рука опустилась до плечей, великий палець погладжував через тканину худі її шкіру:

- А якщо я хочу цю книгу, - вона здивовано відкрила очі, - ти тремтиш, - я поклав другу руку на інше плече.

- Температура, - лише промовила вона.

Згадав, що на кріслі було простирадло, я повернувся за ним, залишаючи спантеличену дівчину стояти на місці. Взяв його, та ще гарячий чай, і повернувся до спальні.

Веста мовчки здивовано наглядала, як я поставив чашку на прикроватну тумбочку, як розправив простирадло укутав її в нього всаджуючи дівчину на край ліжка, і як лише потім дав їй чай. 

- В тебе є ліки? Їжа? Давай я принесу, гарячий курячий бульйон тобі допоможе, навіть якщо не хочеться, організму потрібно боротися з хворобою… А може в лікарню? Тобі дуже погано? - тільки зараз я усвідомив, і карав себе за те що не запропонував цього одразу.

- Ні, нічого не потрібно, дякую, - вона посміхнулась і зробила невеликий ковток кави.

- Чого ти взагалі пішла в кавʼярню в такому стані? - запитав я.

- Тому що ти чекав, що я прийду… - прошепотіла дівчина.

- Я чекав на тебе всього одну випиту чашку кави, почекав би ще, - я знизав плечима, хоча розумів, що зійшов би з розуму, якби її не побачив.

- То ти вибереш собі книгу? - посміхнувшись вона проігнорувала мої слова.

Ох, я ж тут типу заради книги.

- Порекомендуєш щось? 

- А тобі сподобалось, що я залишала? - спитала Веста, напевно щоб вирішити, що мені віддати, бо я не збирався повертати книгу, так як і не збирався віддавати її.

- Мені сподобалась ти, - випалив я, розглядаючи полиці, а зрозумівши сенс сказаних мною слів, різко кинув на неї погляд.

Вона посміхалась.

- Третя полиця зверху. Пʼята книга справа, - промовила вона.

Я дістав потрібну книгу, оглянув обкладинку. Це було щось схоже на дарк-роман, хоча я бачив, що полицею нижче стояли світлі корінці любовних романів. 

Знову даєш мені щось нестандартне?

- Я забуду її потім де небудь, - відповів я.

- Разом із собою? - з єхидною посмішкою запитала вона.

- Разом із собою, - видихнув я, розуміючи, що не факт, що зможу дотриматися слова.

Ось, я наче отримав те, за чим прийшов. Телефон вібрував в кишені, віддаючи гарячим аккумулятором мені в стегно. Потрібно йти. А я не хочу. 

- Здається хтось дуже хоче тебе почути, - промовила Веста.

- Ммм, таак, - простогнав розчаровано я.

- Я не затримую тебе, - зітхнула дівчина.

- Ще й як затримуєш, але мені справді вже час, - я вийшов до коридору, Веста пішла слідом, - тобі справді нічого не потрібно?

- Можливо твоє імʼя? - роздумуючи запитала дівчина.

- Колись ти і сама його дізнаєшся, а поки що вибери щось з імен своїх улюблених персонажів, - я відчинив двері, але потім додав, - і більше не пускай в свій дім незнайомців.

- Окрім тебе?

- Окрім мене.

По сходах її будинку я не спускався, а злітав. Щасливий, я відчував себе переможцем, хоча завтра я знову оголошу собі війну. Проте зараз, сідаючи в машину, я був впевнений, що вона дивиться, і буде чекати наступного разу.

Дякувати стафу, ніхто не дізнався де я був, з ким, і що робив. Хоча я все одно отримав невеликий виговор за свавільність, і за те що нікого не попередив про запізнення. Хлопці ж віднеслись з розумінням, врешті решт кожен був в такій ситуації, і дуже багато разів. Ми прогнали декілька пісень, перш ніж до мене підійшов Джин:

- Знаєш, - почав він, - не знаю, що у вас за відносини, але зустрічались би ви по вечорах.

- Що? - здивувався я.

- Та облиш, може ніхто і не помітив твої зміни, але я ж то її бачив, тоді в кавʼярні.

- Хах, ти дуже уважний, - хмикнув я.

- Все серйозно? - запитав Джин.

- Не знаю, - зітхнув я, - взагалі не знаю, що відбувається.

- Ти закохався, ось що відбувається, - він злегка підштовхнув мене, - вона знає про тебе? Тобто хто ти є? Хто ми?

- Ні, здається її не зовсім цікавить, що відбувається у світі.

До нас підійшли Чімін з Чонгуком. 

- Гей, як що до того, щоб зависнути сьогодні в барі? - запитав Чонгук.

Ми тут майже тиждень, і зовсім не відпочивали, вимотуючи себе тренуваннями. 

- Що скажеш хьоне? - звернувся до мене Чімін, - можливо нам дадуть завтра поспати, і ми б випили та трохи розважились?

- Знаю, хлопці, я б і сам не проти десь випити, - я піднявся з підлоги, - до біса, спробую домовитись.

- Ухууууу, чули? Сьогодні відтянемось, - прощебетав Чонгук.

- Здається, до тебе не дійшло, - пробурмотів Юнгі, - він сказав “спробує”, а не вже зробив.

- Та годі тобі, - втрутився Чімін, - коли це наш лідер не досягав чогось, особливо для нас всіх, варто тільки захотіти, так Джун?

- Напевно, - знизав я плечима, - а тепер давайте повернемось до тренування.

Ввечері ми все ж таки, на згоду з декількома менеджерами і під присмотром охорони вибрались до підземного бару, я ледь вмовив компанію, щоб ті не арендували заклад тільки для нас. Який сенс кудись вибиратись, якщо там зовсім не буде людей? З таким успіхом, ми б могли випити й в номері.

1 ... 11 12 13 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"