Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Стентон бачив, до чого вона веде. Всі ті імена на стіні каплиці, до якої онде рукою подати, на кожному міському меморіалі та сільському хресті. Яке добро могла б принести вся ця молодь, якби отримала шанс на життя? Якому злу могла б запобігти? А в Німеччині? У Росії? Якби це втрачене покоління вижило, то вже напевне зупинило б тих збанкрутілих у моральному сенсі нездар, що повилазили потім зі щурячих нір і повели цілі держави до абсолютного зла. Чого досягли б ці країни без згубного каталізатора індустріальної війни?
— Маєте рацію, — сказав він. — Ваші аргументи неспростовні. 1914-й став роком справжньої катастрофи. Отже, відповідь на Ньютонове запитання ви дали. І взялися розбирати його папери. Що ви там знайшли далі?
— Далі ми знайшли ряд із чотирьох чисел.
— Чисел?
— Так, чисел, які виявилися розв’язком довгого і складного рівняння. Триста років тому Ньютон записав їх на папірці і запечатав в окремий конверт. І вигляд цей ряд мав такий: один, дев’ять, один, чотири.
— 1914?
— Саме так: 1914.
— Ісаак Ньютон передбачив Велику війну?
— Не будь смішний! Як він міг це зробити? Ньютон же не віщуном якимсь був, а математиком, людиною науки. Він мав справу з емпіричними доказами. Цю цифру він отримав не шляхом якоїсь там містичної абракадабри у стилі Нострадамуса. То був суто математичний розрахунок.
— Щось я не збагну, професорко. Згоден, 1914-й — рік в історичному сенсі надзвичайно важливий, але яким боком до цього математика?
— На все свій час, Г’ю, на все свій час, — мовила МакКласкі, допила чай і потягнулася. — На цю хвилину досить. Мені треба подрімати. Присмачені випивкою сніданки тепер вибивають мене з колії, не те, що колись.
— Секундочку, заждіть, не можете ж ви просто…
— Г’ю, я сказала тобі те, що мала сказати. Далі до діла візьмуться мізки, розумніші за мої. Не хвилюйся, після служби тобі все пояснять.
Останні слова вона мовила вже з порога своєї спальні.
— Секундочку, — повторив Стентон. — Після якої ще служби?
— Заради Бога, Г’ю, сьогодні ж Святвечір. Колядки в каплиці Королівського коледжу. Цього не можна проґавити навіть такому затятому безбожникові, як ти.
6
— Bayım bayım, durun! Пане, пане, спиніться!
Стентон почув позаду дівчачий голос і повернувся. Навздогін за ним поспішала дівчинка-мусульманка, яку він урятував з-під коліс авто. Поспішала, щоправда, не дуже швидко, бо тягнула щось явно для неї заважке. Його ранець.
Його ранець!
Як же можна було так пошитися в дурні?!
Більшу частину грошей і спорядження Стентон залишив у готельному номері, та все ж узяв із собою пістолет, маленький ноутбук, очищувачі води, антибіотики і найсучасніший хірургічний набір. Щоб замінити ці речі у разі втрати, довелося б чекати щонайменше років сто. А він просто пішов собі та й годі. Звісно, те, що допіру сталося, трохи його дезорієнтувало, але все одно це був непрощенний промах, як не крути.
Дозволити емоціям затьмарити свідомість і забути вкрай необхідне спорядження — це найвагоміший прояв кепської дисципліни і непрофесійного підходу до справи, який тільки може трапитися з солдатом під час виконання завдання. По суті, йому взагалі не можна було втручатися тут у перебіг подій. По-перше, невідомо ще, чим відгукнеться в історії порятунок цілої сім’ї, якій явно призначено було загинути, а по-друге, загинути легко міг і він сам, бо та машина мчала на справді шаленій швидкості, і тоді вся його місія завершилася б, іще й не розпочавшись.
Та коли Стентон обернувся і подивився у великі, чорні мов терен очі маленької туркені, яка хоч і засапалася вже, але вперто тягнула його ранець, побачив широку усмішку, що сяяла з-поміж велетенських круглих сережок та цілого водоспаду вугільно-чорного шовковистого волосся, то все ж зрадів, що не став опиратися інстинкту. Десь у цьому чималому запорошеному місті є батько, якого він урятував від долі живого мертвяка — долі, що судилася йому самому.
Нести ранець дівчинці було таки непросто, хоч насправді той був легший, аніж здавався на позір, виготовлений з синтетичної водонепроникної тканини, замаскованої під стару шкіру та брезент. Стентон узяв його і відвернувся. Говорити до дівчинки, ба навіть трохи довше на неї дивитися він не міг. Бо хоч шкіра у неї була оливкового відтінку, очі — темні, а волосся — чорне й лискуче, надто вже вона нагадувала йому Тессу.
Зійшовши з мосту, Стентон залишив позаду широку сучасну магістраль і пірнув у хаотичну плутанину прадавніх вулиць та провулків з південного боку Золотого Рогу.
Попри збентеження, викликане подіями останньої години, встояти перед чарами становища, в якому він опинився, було годі. Адже навколо розлігся старий Стамбул, казкове місто на пагорбі. Древня душа Туреччини. Брама до орієнтального світу, де Схід стрічався з Заходом, де двадцять шість століть у кожному несамовитому зойку і нашептаному підступі бився пульс історії. Де споконвіку звучала чарівлива музика, дзвеніли мечі й ревіли гармати, а поети снували свої оповіді про любов та смерть. Приходили і відходили армії. Спочатку християнські, потім мусульманські, і такі, і сякі, а Стамбул знай стояв собі і стояв. Церква поступалася місцем мечеті, мечеть — церкві, а та — знову мечеті. А мешканці Стамбула попри все це знай клопоталися собі своїми справами — точнісінько так само, як і сьогодні. Й ані сном, ані духом не відали, що до міста прибув найхимерніший мандрівник за всю його довгу історію.
Стентон пройнявся романтичним настроєм цього моменту. Він пробирався повз купи смердючого сміття і шпортався на нерівних каменях, якими вулиці тут замостили ще за тих часів, коли імперією правив султан Сулейман Пишний. Обходив зграї собак, які шкірили зуби і скавуліли, нишпорячи в пошуках їжі поміж невеличкими ятками з хлібом та фруктами, що стояли уздовж вузеньких вуличок. Майже відразу він опинився у справдешньому лабіринті, помережаному розмаїтими провулками та проходами. Темні, затінені сходи зникали у тісних щілинах між буцімто врослими у землю будинками, вели то вгору — до напівприхованих у стіні дверей, то вниз — до затхлих, вогких підвалів. А часом, достоту чарівним чином, — до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову й знову, Бен Елтон», після закриття браузера.