Читати книгу - "Посуха"

— У нас є Барнз.

— Хто?

— Мій констебль на дільниці. Отож нас троє.

— Двоє, приятелю, — заперечив Фок. — Я не зможу затриматися.

— А Гедлерам ви, здається, сказали, що зможете.

Фок потер перенісся. Покерні автомати задеренчали гучніше. Здавалося, це деренчить у нього в голові.

— Лише на кілька днів. Тобто на день-два. Не на весь період розслідування. Тим паче неофіційного. Мені на роботу треба повертатися.

— Гаразд, — мовив Рако, наче все очевидно. — Затримайтеся на пару днів. Необов’язково про це звітувати. Покопаєтеся у фінансах, як обіцяли. А тільки-но нариємо щось серйозне, я поїду у Клайд.

Фок не відповів. Він думав про дві коробки банківських виписок і документів, які він забрав з ферми Гедлерів і які зараз стояли нагорі на його ліжку.

«Люк брехав. Ти брехав».

Фок забрав порожні склянки й відніс до бару.

— Повторити? — запитав бармен, відриваючи від дзиґлика дебеле тіло й відкладаючи газету. І вчора, і сьогодні він тут був єдиний працівник.

— Послухайте, — мовив Фок, спостерігаючи, як бармен ставить під краник чисту склянку. — Отой номер, де я оселився. Можна затриматися в ньому трохи на довше?

— Побачимо, — бармен поставив на стійку перше пиво. — Чув я про вас, друже, кілька пліток.

— Справді?

— Справді. І хоча мені потрібні клієнти, мені зовсім не потрібні проблеми, розумієте? Тут працювати і так нелегко.

— Від мене проблем не буде.

— Проте можуть з’явитися разом з вами?

— Нічого не можу вдіяти. Але ж ви знаєте, що я з поліції, правда?

— Чув про це, авжеж. Та у нашій глушині, коли хлопці поночі розігріються алкоголем і шукають пригод, жетон небагато важить, розумієте?

— Ну добре. Що ж. Вирішуйте.

Фок не збирався благати.

Бармен з напівусмішкою поставив на стійку другу склянку.

— Усе гаразд, приятелю. Розслабтеся. Ваші гроші не гірші за чиїсь інші, а мені цього досить.

Віддавши Фокові решту, він знову взяв газету. Схоже, розгадував кросворд.

— Але хочу попередити: люди тут дивакуваті. Якщо вскочите в халепу, на допомогу особливо не розраховуйте, — він значущо подивився на Фока. — Хоча, наскільки я чув, ви й самі це добре знаєте.

Фок забрав обидві склянки назад на столик. Рако похмуро витріщався на просяклий пивом килимок на столі.

— Годі вже хмуритися, — мовив Фок. — Краще розповідайте все, що знаєте.

* * *

Рако посунув по столу теку.

— Ось що я зібрав з усіх джерел, до яких мав доступ, — сказав він.

Фок роззирнувся. Паб і досі був наполовину порожній. Поряд узагалі нікого. Він розгорнув теку. На першій сторінці побачив світлину Люкового пікапа, зроблену зоддалік. Під задніми колесами натекла калюжа крові. Фок згорнув теку.

— Поки що розкажіть мені тільки головне. Що ми знаємо про кур’єра, який їх знайшов?

— Кришталево чистий. Працює на відому кур’єрську фірму. Два роки вже. Саме привіз кулінарні книжки, які Карен замовила в інтернеті, — це перевірено. Він запізнювався, остання доставка за день. Це вперше він віз щось у Ківару. Каже, підкотив до ґанку, побачив Карен на порозі, виблював весь обід на клумбу й застрибнув назад у свій бусик. В рятувальну службу подзвонив з траси.

— Лишив Шарлотту в будинку?

— Каже, що не чув її, — знизав плечима Рако. — Може, і справді не чув. Вона довго лишалася сама. Може, виплакалася й затихла.

Фок знову розгорнув теку на першій сторінці. Лишив розгорнутою. Він чомусь вирішив, що Люка знайшли на водійському сидінні пікапа, але на світлині його тіло лежало горілиць у кузові. Борт кузова був опущений, і Люкові ноги звисали, так наче він перед самогубством сидів на краю. Цівка рушниці, яка лежала поряд, спрямована була в бік тої каші, яка лишилася від його голови. Обличчя не було взагалі.

— Вам недобре? — пильно подивився на Фока Рако.

— Та все нормально.

Фок зробив великий ковток пива. Кров розтеклася по всьому дну кузова й застигла в металевих ребрах.

— Криміналісти нічого корисного в кузові не знайшли? — запитав Фок.

Рако звірився зі своїми нотатками.

— Окрім великої кількості крові, яка вся належала Люкові, нічого особливого, — сказав він. — Але я не певен, наскільки ретельно вони все оглянули. Головне, зброю знайшли. Машина була робоча, тож у кузові лежало повно всілякого мотлоху.

Фок знову подивився на світлину, зосередившись на ділянці навколо тіла. Зі внутрішнього боку лівого борту кузова ледь-ледь виднілися чотири слабенькі горизонтальні риски. Здається, свіжі. Світло-коричневі на тлі білої запорошеної фарби; найдовша смужка була сантиметрів тридцять, найкоротша — десь наполовину менша. Розташовані вони були парами, приблизно за метр одна від одної. Не зовсім паралельні. Права пара смужок була горизонтальна, а ліва — під невеличким кутом.

— Що це таке? — вказав на них Фок, і Рако нахилився ближче.

— Не знаю. Я ж кажу, в тому пікапі багато чого возили.

— Пікап ще тут?

Рако похитав головою.

— Відігнали у Мельбурн. Зараз його вже, мабуть, вимили — на продаж або на брухт.

Фок переглянув світлини, шукаючи кращий ракурс, але не знайшов. Він прочитав решту нотаток. Усе здавалося доволі стандартним. Якщо не враховувати дірку в голові, то в цілому Люк Гедлер був при здоров’ї. Кілька кілограмів зайвої ваги, трохи підвищений холестерин. Ні наркотиків, ні алкоголю в тілі не виявлено.

— А рушниця? — запитав Фок.

— Усі троє, без сумніву, були вбиті з Люкової рушниці. Вона зареєстрована, є всі дозволи. На ній були тільки його відбитки.

— Де він зазвичай її зберігав?

— У сейфі, в клуні у дворі, — сказав Рако. — Набої (принаймні той «вінчестер», що ми знайшли) зберігалися під замком окремо. Схоже, до безпеки він ставився серйозно.

Фок кивнув, слухаючи упіввуха. Він читав звіт по відбитках на рушниці. Шість чітких овалів з візерунком за-витків і ліній. Два відбитки не такі виразні, трохи змазані, але можна стверджувати, що це великий палець лівої руки і мізинець правої руки Люка Гедлера.

— Відбитки чудові, — сказав Фок.

Рако вловив його тон. Звів очі від своїх нотаток.

— Ага, дуже чіткі. Щойно їх виявили, переконувати вже нікого не довелося.

— Неймовірно чіткі, — сказав Фок, через стіл посунувши звіт до Рако. — Та чи не занадто? Хлопець начебто щойно порішив свою родину. Мав би пітніти й труситися, як пияк. Таку чіткість не завжди отримаєш, знімаючи відбитки в дільниці.

— Чорт, — нахмурився Рако на роздруківку. — Цілком може бути.

Фок перегорнув сторінку.

— А що криміналісти знайшли в будинку?

— Та все. Здається, половина містечка у них там побувала в той чи інший час. Зо двадцять різних відбитків, і це не враховуючи часткових, а ще волокна. Я не кажу, що Карен нехлюйка,