Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

Він вклав лист у конверт і простягнув його мені назад. Колишні веселощі на його обличчі змінилися прийняттям. Я взяв конверт і вказав йому на розмашистий витіюватий напис "Акт гранде", але водночас я цілком переконливо для себе припустив, що мені це може вже просто ввижатися.

– Я бачу лише те, що ти відверто запрацювався, – співчутливо сказав Зорян, і поклав руку мені на плече – Послухай, щомісяця ти буквально живеш у театрі, готуючись до прем'єри чергового свого творіння. Приходиш ти завжди раніше за всіх, а йдеш – пізніше. Якщо і зовсім йдеш. Цілком заслужено виправдалася нещодавня твоя тяжка праця – прем'єра вистави пройшла якнайуспішніше, проте пройшла вона ось уже два дні тому. Зараз тобі нічого не заважає дозволити собі трохи заслуженого відпочинку. Згадай сам, коли ти востаннє нормально відпочивав? А коли з сином бачився? Можливо, сам того не знаючи, ти вже став дідусем. Не забувай про своє справжнє життя, адже одного дня його завіса закриється назавжди, софіти згаснуть, а на твоїй афіші з мармуру викарбується дата твого останнього виступу.

Безумовно багато в чому Зорян мав рацію, хоч я і всіляко намагався не сприймати його переконливі слова всерйоз. Він, нехай і захоплювався багато разів моєю надмірною продуктивністю, але набагато більше разів висловлювався негативно, мовляв, так я зовсім скоро зароблю собі емоційне спустошення, що, своєю чергою, потягне за собою наступ непроглядної творчої кризи. З року в рік я показував йому своїм прикладом, що за моєї незгасимої любові до театрального мистецтва, що триває з самого дитинства, його слова для мене є лише його особистими безпідставними припущеннями. Однак сьогодні я вперше припустив, що, можливо, він все-таки має рацію.

– Давай узгодимо наступне, – Зорян випростався – Я залишуся в місті і до кінця тижня підміню тебе тут. Якщо є якісь документи, що ти не підписав, то зроби це просто зараз, щоб я тебе не турбував. А ти до кінця тижня залишишся вдома. Відпочинь сповна, приведи думки до ладу. Збори, що ти хотів провести для всього персоналу, я перенесу з завтра вже на наступний тиждень, або ж проведу їх сам – у мене записані всі питання, які ти хотів обговорити. На твоєму столі в понеділок будуть усі звіти про всі відповіді, ухвалені рішення і виконану роботу, а я з понеділка вирушу до батьків на кілька днів, відвідаю їх. І щоб ми одне одного не бачили, доки я не повернуся назад у місто, добре?

Я нічого йому не відповів. У моїй голові в цей час відбувалося непримиренне зіткнення тверезої розсудливості з засліпленою впертістю, з якого неоднозначним переможцем вийшла навіяна Зоряном розсудливість. Неспішно піднявшись, я прослідував до вішалки, поруч з якою лежав мій саквояж, після чого почав збирати в нього свої речі, тим самим мовчки виказуючи своє прийняте рішення.

– Ось і славно! – промовив Зорян, спостерігаючи за моїми діями, – От побачиш, відпочинок тобі точно піде на користь! Можливо навіть Талія або Мельпомена відвідають тебе зі своїми новими ідеями.

Листи на столі я залишив недоторканими. Зоряну я озвучив, щоб і він ні до чого не торкався за час моєї відсутності, а всі зроблені наприкінці тижня звіти залишив у верхній шухляді столу. Перед виходом, окинувши наостанок кабінет стомленим поглядом, я вимкнув світло і зачинив двері.

Всю дорогу додому я відчував внутрішню порожнечу, залишену недавнім конфліктом суперечливих думок у моїй голові. Таємничий лист із театру "Акт гранде", який зараз я раптово намацав у кишені свого піджака, на мить тоді висвітлив крихітним променем світла морок у моїй душі, де непробудним сном спочивала надія, що мій дорогий друг Леон увесь цей час був живий. Надію, якій вистачило від цього сил прокинутися після багаторічного забуття, миттєво пронісши мене через увесь вирій спогадів і змусивши так виразно прожити й відчути їх знову.

Проте неоднозначна поведінка мого асистента, коли той побачив конверт, і його подальші логічні міркування посприяли тому, що я відрікся від цих думок. Принаймні так я повівся перед Зоряном. Однак зараз я відчуваю, що надія потроху знову починає переважати над здоровим глуздом. У будь-якому разі я згоден з думкою Зоряна, що мені необхідно трохи відпочити, і щоб упоратися з усіма вируючими в мені почуттями, перед сном я вдався до допомоги міцного снодійного.

Наступного дня прокинувся я, як зазвичай, рано, і нехай дія снодійного все ще відчувалася, повторно заснути і додивитися химерні сни мені так і не вдалося, хоч як би я старався, тому, полежавши ще якийсь час, я зробив доволі тяжку спробу підвестися. Напевно, зі снодійним я вчора злегка перестарався, бо почувався вкрай виснаженим. Трохи оговтатися мені допомогла подальша ранкова прогулянка садом разом із книжкою, що розташований на задньому дворі маєтку. Так уже повелося, що всі художні книжки домашньої бібліотеки вже неодноразово були мною прочитані, та я любив іноді освіжити в пам'яті деякі особливо цікаві сюжети, що припали мені до душі, і надихаючись якими я колись написав і власні перші сценарії.

І нехай я знав усі твори в книзі напам'ять, цього разу заглиблюватися в текст мені чомусь виходило важко – раз у раз я повертався до початку сторінки, щоб вкотре заново перечитати абзац, і за мить знову забував, що прочитав буквально щойно. Подальші повторні невдалі спроби налаштуватися на читання відбивали в мені всяке бажання навіть дивитися в книжку, аж поки врешті-решт я її з досадою не закрив – у той момент моє улюблене дозвілля здавалося мені дуже обтяжливим і нестерпним заняттям. Після цього я залишив будь-які спроби провести цей день звичним для себе способом – з користю для душі й розуму, – і якийсь час просто пролежав без діла, дивлячись у відчинене вікно. Та недовго я піддавався зволіканням, бо раптово вирішив зрештою зазирнути на роботу бодай на півдня.