Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"

- ...мать! – повторив він. - Ну ось, знову...



Дзвіночки замовкли. Вона бачила обличчя Миколая, здивовано наголосивши, що той зовсім не круглощокий, рум'яний і добродушний. Дивлячись на висохлу, бородату фізіономію, його можна було прийняти за Осаму бен Ладена. Якби не шапка із смішним помпончиком. Але... але все, крім того, збігалося. Куртка... мішок... І подарунки.

- Випадково... - несміливо промовила вона, витягнувши руку.

- Стій, де стоїш! – гаркнув Санта. Його очі блиснули дуже жорстко. Наче очі Осами. Дівчинка відступила, усмішка застигла на її обличчі.

- Гаразд, не бійся, - нещиро посміхнувся прибулець. - Ну так, я - Святий Миколай, Санта Клаус ... - швидко додав він, бачачи губи, що згинаються в підковку. Не можна так різко, відчитав він себе, ще злякається.

Посмішка поступово повернулася на обличчя Ані. Це лише сон, подумала вона. Ну та гаразд, нехай триває...

– Ти приніс мені подарунки?

Микола був явно спантеличений. Він відвів очі і почав копатися в мішку.

- Тааа... - буркнув він у відповідь. - Тільки все це вже й так нікому.

Вчасно перервав. Аби не перелякати.

- Що ти сказав?

Та гаразд. Рука Санти, що копається в мішку, знайшла предмет, що розшукується. Він міцно схопив його і повільно обернувся. Час, чим швидше, тим краще. Треба йти далі, тільки-но спалахнула перша зірка, роботи ще навалом. Можливо, наступну не спартачить.

- Я мушу тебе вбити.

Аня повірила одразу ж. Мала повірити. З лиця Миколая дивилися холодні, нерухомі очі Осами бен Ладена. Взагалі, дивилися вони з-під смішної шапочки з помпончиком, але й над стволом тупоносого револьвера. Як мінімум, .45 АСР, мимоволі відзначила вона, незважаючи на параліч, що охопив її. Занадто багато бойовиків вона бачила.

- Я мушу тебе вбити. Ти мене бачила, так що я винен.

Він все ще тримав її на мушці, цілячись у центр грудей. А він у цьому розбирається, зауважила Аня якоюсь часткою розуму, тією, що ще не була до кінця заповненою паралізуючим страхом. З такого револьвера стріляють у найширшу частину мети.

- Принципи такі... - додав Санта, зовсім непотрібно, вільною рукою копаючись у мішку з подарунками.



Дзвіночки замовкли. Замість них було чутно лише гидкий звук, скрип нарізки глушника, що нагвинчується на ствол. Санта в цьому розбирався.

Під стовбуром револьвера бовталася прив'язана до нитки картка, прикрашена щокастим янголятком та об'ємними ялинковими гілками. Можна було прочитати зроблений від руки напис: For Michael with love, Merry Christmas – Mamma. Англійською, але з явним сицилійським почерком.

Санта-Клаус вловив її погляд.

- Ага, так, - сказав він. - Майкл цього року поводився добре. Для Тессі у мене різка...

Це все сон, полегшено подумала вона. Це відбилося на її обличчі.

- Не спокушайся, мала, це реальність. Я такий самий реальний, як Майкл Корлеоне, і як ти сама. А точніше – такий самий нереальний. Це ж різдвяна ніч, ніч чудес...

Він хтиво хихикнув.

- Звірі говорять людськими голосами, Санта Клаус тягає подарунки. Лише цієї ночі. А ось це...

Він підняв револьвер, рукоятку якого було обклеєно спеціальною плівкою. Відбитків не залишиться, безпорадно подумала вона... Господи Ісусе, та що я... Адже... Він же зараз...

- Ну так, - з очей Миколи зникли веселі вогники. - Зараз я тебе прикінчу...

Він сплюнув.

- Прикінчу, і за роботу... Блін, як я ненавиджу ніч на Різдво.

Знову вона дивилася у виліт ствола, цього разу він цілився поміж очей. Маленька чорна дірка на кінці циліндра глушника. Цікаво, яка ж це сволота так добре поводилася, щоб заслужити глушник під ялинку?

Стовбур опустився, тепер він націлився між грудей, маленьких, ледве видимих дівочих грудей. Немов загіпнотизована, Аня вдивлялася в схудле обличчя Санти, бачила, як його язик неквапливо облизує вузькі губи.

Коротка сорочка, що доходить до середини стегон, маленькі соски, що зіщулилися, просвічують крізь тонкий матеріал. Настільки тонкий, що просвічують трусики. В очах Миколи блиснуло щось, що нагадало дядьку-педофіла. Він ще раз облизав губи. А може спочатку...

Вона вловила його погляд. І замість страху з'явилася агресивність.

- Ну, стріляй! Роби своє та змотуйся!

Вона не пам'ятала, з якого фільму.

Стовбур знову був спрямований між очі. Вона його розлютила.

- Гаразд, мала, не забувай, це лише бізнес. Нічого особистого.

Лівою рукою вона намацала щось на столику. Незграбні форми попільнички. Тяжкий, кришталевий - дядько притягнув після останнього взлому, ніяк не міг відучитися залишати видобутку вдома. Забалакати, потягнути час...

- А...

Натиск на спуск полегшав. В очах Миколи виникло нетерпіння.

- Слухай, мала, у мене немає часу, робота чекає. Подарунки треба розвезти... Гаразд, знаю, останнє бажання... Тільки швидше.

Він опустив руку зі зброєю.

- Пов'язки на очі не маю, - додав при тому. – А цигарки дітям шкідливі...

Тут він зловтішно захихотів.

- Хоті... - засохле горло не слухалося. Не зможу, розпачливо подумала вона, не скажу. Жодного звуку не видам. Нехай уже це закінчується. У порожніх очах Санти блиснули злі вогники.

- Не треба тільки, щоб ти всалася, - добродушно порадив Миколай.

Знущання подіяло.

- От скажи мені... - про що ж його спитати? Про що? - От скажи... скажи, як ти входиш у будинок, де немає димової труби? - несподівано випалила вона. Сама не знала, з чого це їй спало на думку, такою вже цікавою ніколи не була. Пальці стиснули попільничку.

О диво, Санта явно змішався. Він ще більше опустив револьвер, відвів погляд.

- Наступне питання, - буркнув він.

- Е ні! - З тріумфом вигукнула Аня, знаючи, що випадково потрапила. - Це ж останнє бажання, ти повинен відповісти! Такі принципи!

Вона цього не знала, вистрілила наосліп. І знову влучила.

- Принципи їм... - буркнув Микола. - Але ж це службова таємниця...

- Стривай, яка ще таємниця? - по-котячому пирхнула вона. - Ти ж і так мене вб'єш... Говори, чи...

Чорт, потрапила ж мала, шкідлива сучка. А знає, що відповісти він зобов'язаний. Щоб її...

- Яке там було питання? – Тепер уже він хотів потягти час, хоч і не знав, а навіщо.

- Як ти входиш у будинок, де немає димаря?

Той помовчав, відводячи очі від її наполегливого погляду.

- Через сральник, - випалив нарешті. Худі щоки почервоніли. – Через сортир! Тому так вас, говнюків, і ненавиджу! І цю роботу ненавиджу!

Він підняв погляд, спізнившись на мить, вловив лише блиск