Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

До дверей ми з Едвардом розгорнулися одночасно, я — з тривогою, він — з якимось незрозумілим виразом обличчя. Здивуванням? Настороженістю?

Брем застиг у проході, недбало спираючись плечем об одвірок. Маленькі очі багатозначно поблискували поверх спущених на ніс окулярів, а на обличчі застиг вираз, який я б трактувала як «з нетерпінням чекаю додаткових питань». Просто день несподіваних одкровень: Брем, виявляється, вміє здаватися значущим. 

— Майстер Шестопер, кажете? Знайоме ім'я, – не розчарував нас покупець.

— Той самий, власною персоною, — гоблін потягнувся, розминаючи втомлену спину. — Великий шанувальник нашої Грейсі. Любить її, як рідну дочку.

— Он як? — Швидкий погляд у мій бік.

Я ж намагалася зрозуміти, що саме встиг почути Брем і якого дідька він тепер верзе: гостей ми точно не чекали, та й з чоловіком матінки Рози я спілкувалася ледь-ледь. Я навіть мало не сказала це вголос, але вчасно схаменулась. Взагалі-то Брем не схильний до вигадування казочок, і його слова не могли бути простою обмовкою, а ось для Едварда натяк на майстра Шестопера чомусь справив неабияке враження.

І цим варто було скористатися. Зрештою, розпитування зачекають кілька хвилин, зараз головне — позбутися небезпечного замовлення.

— Так і є, — я знизала плечима. — Але не розумію, чому це має бути вам цікаво.

— Ну добре. — Едвард розчаровано скривився і потягся за сюртуком. — Думаю, я трохи погарячкував.

— Цілком вірно, шановний еньян. Буває, — трохи вклонився гоблін. — Хазяйко, у вас начебто були справи в лабораторії, я продовжу тут, якщо хочете.

— Мені здавалося, що енья Колті ще не закінчила, — нагадав Едвард.

— Та наче закінчила.

— Грейс?

І обидва подивилися від мене, чекаючи на якесь рішення. Ось тільки якщо Брем – вимогливо, то еньян Едвард – надто напружено. Оком моргнути не встигну, як тут бійка почнеться. Чорт. Що за дивна ситуація і до чого я ніяк не можу допетрати?

— Все гаразд, Брем. Я скоро закінчу. Йди.

Плечі чоловіка розслабилися, мабуть, у його намірах я-таки не помилилася.

— Впевнена? — блиснув очима гоблін.

— Звичайно. Дякую.

Брем знизав плечима і вийшов, в кімнаті повисла незручна мовчанка.

— Вибачте мою настирливість, — першим заговорив еньян Едвард. — Ви впевнені, що не візьметеся за замовлення?

— Впевнена, — я з розчаруванням відсунула коробочку трохи далі.

— Шкода.

— Мені теж.

Він прибрав артефакт у підпросторове сховище.

— Дякую за витрачений час. — На стіл плюхнувся важкий гаманець. — Був радий знайомству, еньє Грейс. Шкода, що воно вийшло таким коротким, — він трохи кивнув, прощаючись, і відвернувся до дверей. Але потім раптом завмер, вперто хитнув головою й обернувся: — Ні, все-таки піти просто так буде трохи неввічливо.

Він клацнув пальцями. Просто над моїм столом у повітрі виникла схема заклинання, на розробку якого я витратила не один десяток ночей. Мирг лисий! Як можна було відтворити його структуру з такою точністю?

— Вам варто оновити сигнальні закляття: ламаються за кілька хвилин, навіть якось непристойно. Дозвольте дати пораду: вузлові точки надто слабкі, — палець чоловіка тицьнув у кілька переплетень. — Цим не вистачає резервного підживлення, а цим дублювання. Впевнений, ви знайдете спосіб це виправити. Успіхів, Грейсі, — він підморгнув і вийшов геть, тільки дзвіночок на дверях торговельного залу брязнув жалібно і сумно.

Я розгублено дивилася з вікна, як висока постать змішується зі строкатим натовпом перехожих і пропадає з поля зору. Рука сама собою потяглася до тривожної кнопки — повна тиша, не працює. Гаманець так і залишився лежати посеред столу, а ось договір безслідно зник. Ну, еньян Едвард, ну, шахрай, стягнув гарантію моєї ж безпеки! Схоже, я серйозно недооцінила дивного клієнта. Цікаво, від чого саме мене вберегла випадковість та своєчасне втручання Брема?

Пройшло кілька хвилин, перш ніж я трохи заспокоїлася і вирушила до кімнати рахівника:

— Гості, кажеш? Після обіду? Про що я не знаю?

— Ну-у-у-у, — протягнув гоблін. — Навіть не знаю з чого почати. З того, що не можна братися до сумнівних замовлень? Чи вірити на слово усіляким титулованим пройдисвітам і дозволяти їм загрожувати тобі? Грейсі, ти й раніше не відрізнялася розважливістю, але сьогодні це вже перебір.

— Не тікай від питань, любий друже. — Я нависла над сердитим гобліном, наче гаргуйля над замковою брамою. — Сумнівні клієнти були, є і будуть. Ми на вулиці Драних Черевиків, а не у міській ратуші. Думаєш, мені гроші на голову падають самі? Я їх заробляю, Бреме. У тому числі ремонтуючи дрібнички для підозрілих осіб. Та тут кожен третій покупець нечистий на руку, що з того?

— Те, що цей міг тебе прихлопнути.

— Спробувати, — я смикнула плечима, згадуючи залізну хватку еньяна. — Не дурень же він, щоб влаштовувати бійку посеред дня у всіх на очах — його б варта схопила, а там і до в'язниці з шибеницею недалеко.

Гоблін обурено пирхнув.

— Таких як він не вішають. Голову відрубати можуть, звичайно, але закладаюся на місячну платню, цей пройдисвіт би втік прямо з ешафота. Причому не виключено, що у королівській кареті.

— Навіть так? Значить, ти таки пригадав, де його бачив? — зацікавилася я.

— Не зблизька й мигцем, але так. Це лорд Едвард Лодлі, маркіз чогось там, байдуже, не має значення. Або Верткий Ед, як його ще називають.

— Серйозно?! — прийшла моя черга дивуватися. — Той самий? Невловний пройдисвіт, елітний найманець, дворянин, який охоче працює на службу магічного контролю? Той, якого звинувачують у десятці найбільших махінацій, та кому приписують розкриття найгучніших афер останніх п'яти років? — я свиснула і мимоволі обернулася до дверей. — Нічого собі!

— Додай ще: той самий, якому вдалося спростувати всі звинувачення та вийти сухим із води, зберігши репутацію. Який зміг виплатити гігантські борги свого дядечка менш ніж за рік, якого спершу не прийняли на до королівського двору через скандальне походження, а пізніше обмилувати за особисті заслуги перед короною. І це далеко не весь список загадок, пов'язаних із його особистістю. Від таких людей треба триматися дуже далеко, чого б він від тебе не хотів. До речі, сподіваюся, ти відмовилася?