Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Звичайно, молоді хлопці не могли пропустити таке видовище. Тим більше роботу виконали, а іншого наказу командир не віддавав. Та й я, чесно кажучи, заглядівся мимохіть. Все-таки, як не крути, а немає нічого приємнішого для чоловічих очей, ніж гарна дівчинка.
— Чуєш… Перехожий, — посміхнувся розбійник, помітивши, що еротична замальовка і мене не залишила байдужим. — Може, разом продовжимо? Вона нічого не бачить. А як і зрозуміє що — то нікому не розповість. Хлопці твої, я думаю, теж не відмовляться і зайвого базікати не стануть. А ти мене потім відпустиш? Годиться?
Ганнуся його почула, бо заскиглила голосніше.
Молодець розбійник, недаремно в отамани вибився. Дипломат... Одного не врахував — я ще розумніший. У цьому рівнянні його член зайвий. А долю полонянки я й сам вирішу… без чужої допомоги та порад. Так що вибач, нам не по дорозі.
Ні, отаман виявився зовсім не дурним. Прорахував усе водночас. Але, мабуть, була ще надія, що я куплюсь. Або хоча б увага відволічеться трохи довше на споглядання предмета торгу.
Пістолі ми вихопили одночасно. Тільки він одразу бабахнув, а я… в останню мить упав на коліно. Куля зірвала з голови шапку і смикнула за рукав одного з молодців. Потім я вистрілив.
«Складність пострілу «10». Ви отримуєте «1» пункт до володіння вогнепальною зброєю»
Не зрозумів?. Практично впритул стріляв. За що нагороджувати? Напевно, за те, що не стоячи на місці, а в русі. І то хліб…
До речі, про хліб. Лісові таті не те що минулі голодранці-бандити, і вбрані краще, і при зброї. Може, й золото в поясах зашите? Треба подивитися. Що в бою взято, то свято...
Поверхневий огляд показав, що із загального майна є сенс привласнити нову шапку (+5 до захисту голови). Самопал. І кулі до нього (+2 до поразки). Решта барахла цінності не становила. Для мене, а селянам-добровольцям – непоганий приз за мужність та старання. А головне — слухняність.
Залишилось вирішити, що робити з дочкою мірошника? Додаткова нагорода річ цікава, але я не люблю сюрпризів. Цілком може виявитися, що вимірюється вона не в талерах, а в половині млина та руки доньки. А воно мені треба, вільному козакові? На фіг, на фіг… Поспостерігав трохи за тим, куди хлопці дивляться, практично не відводячи очей, подумав ще трохи, згадав про «харизму» — не дарма ж її в окрему характеристику вивели, і виніс остаточний вердикт:
— Отже, синки. Я у село. Ви залишайтеся, закопайте трупи — щоб вовків до села не приваблювати. Все з речей, що вважаєте за потрібне, забирайте собі. Хоч до останньої нитки обдеріть. А як закінчите — Ганнусю до батька відведіть. Я буду в домі Михася, нагороду від мірошника туди принесете, — потім кивнув на притихлу дівчину і підморгнув. — Роботи багато, але й день довгий, тож не поспішайте. Але дивіться мені! — пригрозив пальцем. — Ніякого насильства. Якщо дівчина батькові поскаржиться — євнухами зроблю.
А чого, я ж не ханжа. Зможуть парубки домовитися з дівкою щодо окремої винагороди, мені яке діло? Вони ж односельчани. Знаються змалку… Може, рідня і взагалі нема про що балакати, а може — женихаються уже давно. І не раз разом сіно приминали. Так що там свої розклади. Без талмуду, навіть із пляшкою не розберешся. Ну а мені, з перших кроків проблеми без потреби. Як то кажуть, зі своїм уставом під чужий монастир свиню собака не зариє. Розбійників побив? Побив. Дівчину від наруги врятував? Врятував. А далі — самі. Не малі діти…
Ага, правильне рішення! Навіть бандурист схвалив.
«Завдання «Розбійники Полісся» виконане. Ви отримуєте «113» очок досвіду. Ви отримуєте «12» золотих. Нове завдання «Поговоріть зі старостою»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.