Читати книгу - "Легенда про південний вітер, Анна Ліє Кейн"

- Не звик я сидіти на одному місці, - весело відгукнувся мисливець, не виказавши почуттів жодним жестом. - Робота кличе. 

Міара лиш зневажливо пирхнула. Себе вона запевняла, що не варто звикати до мисливця. Вони обидвоє одинаки. Вона присвятила себе лісу, він - горам. Вона - порятунку, він - полюванню. І впродовж десяти років вона не бажала бачити нікого поруч! Вона сама з усім справлялася. Звикла радитися з лісом і полюбила тишу. 

Але з появою Корда щось змінилося. Неочікувано приємною виявилася його турбота. І ліжко з ним ніколи не здавалося холодним. А тиша звучала навіть краще, коли до неї дослухалися двоє.

- Я повернуся, - вимовив Корд ледь чутно, наче ці слова були не притаманні йому. Наче він взагалі вимовив їх уперше. Він закинув свій арбалет за спину та розвернувся до Завіси.

- Я буду чекати, - прошепотіла йому вслід Міара. Але вона не побачила ту посмішку, яку запалили її слова на обличчі мисливця. Та про це їй потім обовʼязково розкаже ліс.