Читати книгу - "Нове життя у подарунок, Вероніка Суховська (Shannon)"

— Дякую! Ти врятував його! — я усміхнулась чоловікові, та він лише знизав плечима. Піддавшись внутрішньому пориву, обійняла Романа. Відмітила, що від нього дуже приємно пахло. Якийсь незнайомий мені мʼякий запах і щось хвойне. Чоловік усміхнувся, поплескавши мене по плечу, й лише зараз я зрозуміла, наскільки ми були поряд. 

— Звертайся.

— Мм, так, — я трошки розгубилась. Заправила прядку волосся за вухо. Поглянула на чоловіка, та, спіймавши себе на флірті, повільно відступила на крок. Це було б дуже ніяково. Моя образа на Вадима почала шукати вихід. Вадим був моїм єдиним хлопцем, й так встромив ножа у спину. Та що гірше, якась частина мене вважала Романа дуже привабливим. Думаю, він приваблював мене більше, аніж я сама готова була визнати. 

Це все через його поведінку на кухні. Однозначно. 

На жаль, я давно вже помітила за собою слабкість до певних рис у людях. У Вадима мене закохала його готовність на будь-яку авантюру. Мені було девʼятнадцять, коли ми познайомились. Мені тоді не вистачало розваг й непередбачуваності — вирішити в пʼятницю поїхати на вихідні до Одеси й в суботу зранку вже гуляти набережною; тусити в клубах до ранку; півночі кататись на машині й горлати популярну музику. Він покривав ці запити, й продовжує покривати, тільки тепер для іншої дівчини. 

То ж не дивно, що продемонстрована Романом впевненість справила на мене враження. 

— Тож… Чому ти тоді тут? Якщо проходив практику у Празі, хіба не було шансів залишитись там? — запитала я, бажаючи спрямувати думки на безпечнішу територію. Рука сама собою потягнулась до нового мандарина. 

— Я все ще часто там буваю, — він усміхнувся. — У відрядженнях. 

— То це тому ти називаєш себе Романом, а не Ромою?

— Ага. Так звичніше.