read-books.club » Детективи » Людина. що підводиться, Абір Мукерджі 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Людина. що підводиться" автора Абір Мукерджі. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 92
Перейти на сторінку:
торгувала джутом і гумою понад сторіччя, ще з часів Ост-Індської компанії. Колись, іще на старій батьківщині, вони мали кілька млинів. Якщо спуститеся річкою, побачите баржі з написом «Бучан Воркс — Данді». Вони переправляли джут зі Східної Бенгалії, через Калькутту до Шотландії. А там уже з неї плели все, від мотузок до парусини. Бучану заманулося перевезти свої млини з Данді і розпочати виробництво тут. Усе, що він раніше виготовляв у Шотландії, тепер робиться тут, і вартість значно нижча. Кажуть, не встиг він і оком моргнути, а вже потроїв прибутки. Він давно вже мільйонер. Володіє кількома млинами за десять миль угору річкою, у місцині, що називається Серампор, і особняком завбільшки з палац магараджі.

— Ви там були?

Вона кивнула.

— Він практично керує містом.

— Як він це робить?

— Гроші вміють розмовляти, капітане. Усі місцеві чиновники у нього в кишені, а може, і поліція. Не знаю, як там у Англії, але тут будь-кого можна купити за певну кількість рупій. Майже всі там, нагорі, так чи інакше зобов’язані йому своєю посадою. Він навіть привіз кілька сотень своїх людей із Шотландії, щоб ті стежили за його справами. Данді на Хуглі — от як називають те містечко. Вам варто прогулятися по Чоурінгі-роуд у неділю, капітане. Кожен другий із усіх, кого ви зустрінете, буде людиною Бучана з Серампора,— приїхав провести вихідний у місті. Удома вони були простими чорноробами, а тут кожен має власного слугу і походжає з бундючним виглядом, як той лорд.

— Чоурінгі? Вулиця навпроти парку?

— Ой, капітане,— піддражнила вона,— коли ж ви приїхали? Чоурінгі — це ж наша Піккаділлі. Саме туди виходять усі великі й усі хороші.— Вона зробила паузу.— Охоче вам її покажу.

Чудово. Піти кудись із нею було б просто чудово. Але я відразу ж пошкодував про цю думку і докорив собі. Урешті-решт, я чоловік у жалобі. Що б там не було, а в Англії я не зустрічав таких хоробрих дівчат. Утім, міс Ґрант не англійка.

Я спробував зосередитись.

— А які стосунки були в Бучана з Мак-Олі?

— Містер Мак-Олі завжди казав, що він єдиний, кому Бучан довіряє. Ніби через те, що вони з одного міста. Бучан ніколи його не соромився. Вони часто напивалися разом. Після вечірки з Бучаном Мак-Олі міг наступного дня з’явитись у своєму кабінеті о десятій, а то й об одинадцятій ранку. Вони знали, як розважитися.

— Чи були вони близькими друзями?

Вона трохи поміркувала.

— Не впевнена, капітане. Мак-Олі точно був до Бучана ближче, ніж до лейтенант-губернатора, але це не означає, що Бучан поводився з ним як із рівнею. У мене склалося враження, що Мак-Олі сам був людиною Бучана. Усе для того робив: тут дозвіл, там зміна закону. Можливо, Бучан непогано йому за це віддячував, але доказів я не маю, звісно.

— Іще когось він міг назвати другом?

— Не можу пригадати. Як я вже казала, його не дуже любили... Хоча був один проповідник; гадаю, звали його Дунн чи Ґунн, якось так. Мак-Олі ніколи не відрізнявся релігійністю, але місяців шість тому зустрів цього проповідника, здається, той нещодавно приїхав до Калькутти. Такий, як і всі інші: щойно ступив із корабля і заходився рятувати маленькі брунатні душі від пекельного вогню... Зелот,— презирливо кинула вона.— Нібито він керує притулком для сиріт.— Вона постукала сигаретою об олов’яну попільничку на столі.— Час від часу Мак-Олі їздив туди допомагати. Усіх тут, включаючи мене, це дуже вразило. А тоді, місяців два тому, він почав ходити до церкви. Почав дедалі більше говорити про гріхи і спокутування. Схоже, щось у нього в душі змінилося. Немов став іншою людиною. Дивно,— сказала вона, ледь помітно посміхнувшись,— що такий чоловік, як Мак-Олі, може все життя бути свинею, а перед смертю знайти Бога. Чистісінький, усі гріхи прощені. Хіба в цьому є справедливість, капітане?

Я міг би вказати, що певна справедливість є в тому, що його зарізали і кинули в багнюку, але доречніше було поставити ще кілька запитань.

— А чи були у нього вороги? — запитав я.— Хто б виграв від його смерті?

Вона тихо розсміялася.

— Його ненавиділа половина працівників у цьому будинку, але не можу уявити, що хтось його вбив. Крім них, була ще ціла купа людей, життя яких він зруйнував, щоб допомогти своїм патронам, але я не скажу, хто це.

— А індійці? Чи мав він ворогів серед них?

— Наважуся припустити, що мав. Кілька місцевих землевласників і агентів із продажу джуту збанкрутували завдяки Мак-Олі. Не кажучи вже про тих, хто постраждав, коли лорд Курзон поділив Бенгалію. Хоча під наказом і стояло ім’я Курзона, але рапорт і рекомендації написані самим Мак-Олі. Це сталося п’ятнадцять років тому, але багато бенгальців цього йому і досі не пробачили. І не забули.

Може, це і є мотив? У газетах багато писали про масові протести в Калькутті, коли було оголошено про розподіл. Тоді віце-король, лорд Курзон, вирішив розділити Бенгалію на дві частини. Пояснив це тим, що Бенгалія начебто завелика, щоб успішно нею керувати. Певна правда в цьому була: провінція була більша за Францію, і населення мала чи не вдвічі більше, але місцеві мешканці побачили в цьому спробу розділити і правити. Дали відсіч. Але навіщо чекати п’ятнадцять років, щоб помститися? Хоч і кажуть, що наші східні брати мають добру пам’ять, та якщо хтось так довго готував помсту, то вигадав би щось більш точніше за ніж.

Думки мої почали розбігатися. Ці ознаки мені вже знайомі. За кілька годин я вкриюся холодним потом. Потрібно зосередитись.

— А знайомі жінки у нього були? — запитав я.— Може, супутниця?

— Ні, наскільки мені відомо,— похитала вона головою.— Його важко назвати привабливим.

І знову вона має рацію. З такими очима!

— Він був закоренілим холостяком,— продовжила вона.— Принаймні, при мені він ніколи не згадував супутниці. Я три роки укладала його розклад і не пригадую, щоб він колись попросив забронювати вечерю чи купити комусь квіти.

Я дістав світлину, яку знайшов у гаманці Мак-Олі, і показав їй.

— А ця жінка? Не впізнаєте?

Вона похитала головою.

— Не пригадую, щоб коли-небудь бачила. Це важливо?

— Не певен,— зітхнув я.— Може. А вчора у Мак-Олі були зустрічі?

Вона відчинила шухлядку стола, витягла великий щоденник із золотим обрізом, перегорнула сторінки.

— О десятій він зустрічався з лейтенант-губернатором. Останнім часом вони

1 ... 11 12 13 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина. що підводиться, Абір Мукерджі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Людина. що підводиться, Абір Мукерджі» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"