Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

Він поглянув на вогні вулиць і на дощ, що тарабанив об тротуар, а тоді зітхнув.

— Гаразд... Так, вона неймовірна.

Крихітне гарненьке личко Тоні спотворив біль.

— Ти повернешся, Ґеррі?

— Тоні, дивись...

— Я запитую, чи повернешся ти до мене.

Він завагався, думаючи про жінку з каштановими кучерями, що ніяк не виходила йому з голови.

— Не знаю.

— Що ж, дякую за щирість.

Вона підсунулася ближче й ковзнула в його обійми.

Феннел сказав таксисту відвезти його в кінець Горнсі-роуд, до пошарпаної квартири Джейсі. Коли таксі проїжджало біля дому Джейсі, Феннел почав уважно вдивлятися у захляпане дощем вікно в пошуках небезпечних сигналів, але нічого такого не зауважив. Наприкінці довгої дороги він розрахувався з таксистом і, скрадаючись у тіні й уважно роззираючись навсібіч, пішки рушив назад.

Дійшовши до входу в будинок, ступив усередину й поглянув на осяяні жовтою лампою круті сходи, що вели на вищі поверхи.

Інтуїція підказала, що він, можливо, прямує у пастку. Повагавшись мить, чоловік зайшов до смердючого вестибюля і шмигнув у телефонну кабінку під сходами. Набрав номер Джейсі. Кілька хвилин він чув лише рівномірні гудки, а тоді поклав слухавку. Малоймовірно, що Джейсі кудись пішов у такий холодний дощ і такої пори... Вже перевалило за десяту, а Джейсі рано прокидався і рано засинав. Феннел завагався. У квартирі залишилось обладнання, потрібне йому для експедиції до Наталю. Необхідно було його забрати. Феннел надійно заховав інструменти між балками на горищі Джейсі. Тож якщо хтось захоче їх знайти, йому доведеться неабияк нашукатися. Лью не розповів Джейсі, де саме заховав своє добро, отже, навіть якщо хтось натиснув на старого знайомця, навряд чи це щось дало.

Феннел усміхнувся несподіваній ідеї, що спала йому на думку. Лью підняв слухавку і набрав 999. Він повідомив поліційному диспетчерові таке:

— На Горнсі-роуд, 332, трапилося лихо. У квартирі нагорі можливе вбивство, — і кинув слухавку.

А потім обережно вийшов із кабінки, прислухався й рушив у темряву та дощ. Ховаючись у тіні, перейшов дорогу і став чекати на вході у темний провулок.

Довго чекати йому не довелося.

Із нічної пітьми незабаром виринули дві поліційні машини, що припаркувалися біля будівлі. Четверо полісменів побігли сходами нагору.

Феннел поглянув на темні вікна Джейсі. За кілька хвилин загорілося світло. Лью чекав, притулившись до вологої стіни провулка і тремтячи на собачому холоді. За двадцять хвилин троє полісменів вийшли і заштовхали у свої машини двох кремезних чоловіків. На арештантах поблискували наручники. Машини поїхали, а один поліціянт лишився у квартирі.

Феннел розмірковував, що ж трапилося з Джейсі. Але чекати він не міг. Потрібно було забрати обладнання. Витягнувши з кишені хустинку, він пов’язав її на обличчя, наче маску. Тоді перейшов через дорогу, кинувся до будинку й беззвучно побіг сходами нагору. Коли дістався до потрібного поверху, зупинився і прислухався. Парадні двері квартири Джейсі були відчинені настіж. Було чути, як кімнатою ходить поліціянт.

Феннел підкрався до дверей, наче примара, й зазирнув усередину. Дальня стіна була захляпана кров’ю. Повернувшись спиною до Феннела, полісмен став навколішки над тілом Джейсі.

Феннел скривився. Отже, бідного старого дурня Джейсі таки порішили. Лью не вагався. Швидким рухом він опинився на служителеві закону — чоловік навіть не встиг збагнути, що на нього напали. Переплівши пальці, Феннел завдав жертві жахливого смертельного удару по зігнутій шиї. Тіло полісмена простяглося над скривавленим трупом Джейсі.

Феннел кинувся до крихітної смердючої спальні, де була драбина, що вела на горище. За кілька секунд він уже схопив сумку з обладнанням, ковзнув драбиною вниз і вискочив на сходовий майданчик. Завмер, прислухався, а тоді, перескакуючи через три сходинки, за мить опинився на першому поверсі. Важко дихаючи, добіг до парадного входу, де знову зупинився, прислухаючись до віддаленого виття поліційної сирени. Тоді ковзнув у дощ, перебіг вулицю й притулився спиною до стіни в темному провулку, поки швидка допомога й дві поліційні машини з гуркотом зупинялися недалеко.

Феннел буркнув, тішачись, що вчасно змився, а тоді попетляв задніми дворами до центральної дороги. Помітивши таксі, кивнув. Коли машина під’їхала, він наказав водієві везти його до готелю «Королівські вежі».

Там піднявся до Шалікового номера й гупнув у двері. Після деякої затримки вони відчинились. Особистий секретар і лакей Шаліка Джордж Шерборн, енергійний літній чоловік, невдоволено глянув на Феннела. Він знав про Феннела все, тому, трохи повагавшись, посунувся і пропустив його всередину.

— Містер Шалік поїхав на вихідні, — повідомив він. — Що трапилося?

— Мені потрібно негайно забратися з цієї клятої країни, — Феннел витер спітніле обличчя затиллям долоні. — Я у смертельній небезпеці. Переслідувачі знайшли мого друга й порішили його. Копи вже там. Їм знадобиться небагато часу, аби зняти повсюди мої відбитки, а отже, мені труба.

Шерборна неможливо було так просто збити з пантелику. Він міг дати раду будь-якій непередбачуваній ситуації зі спокоєм єпископа, що головує на чайній вечірці. Він знав, що без Феннела справа із перснем Борджіа не вигорить. Тому Шерборн сказав Феннелу почекати і зайшов до внутрішньої кімнати, зачинивши за собою двері. За півгодини він повернувся.

— Унизу чекає машина, що довезе вас до Лідда, — сказав він Феннелу. — Полетите повітряним таксі до Ле-Туке. Із Ле-Туке вас забере інша машина й доправить до готелю «Нормандія» в Парижі, де ви й перебуватимете до відльоту в Йоганнесбург. Ваш квиток чекатиме на вас в Орлі, — Шерборн кинув на Феннела байдужий погляд круглих очей. — Ви розумієте, що вартість цього всього буде вирахувана із вашого гонорару?

— Хто таке сказав, товстуне? — гарикнув Феннел.

Шерборн зневажливо поглянув на нього.

— Не нахабнійте. Містер Шалік буде дуже незадоволений тим, що трапилось. А тепер забирайтеся, — він дав Феннелу аркушик паперу. — Усі необхідні вам деталі — тут. У вас є паспорт?

— Та відвали! — визвірився Феннел, схопив аркушик і поквапився до ліфта.

Уже за п’ять хвилин він сидів в орендованому «ягуарі», що мчав до Лідда.

Розділ третій

За десять хвилин після закінчення зустрічі з Ґеєю, Ґеррі, Джонсом і Феннелом Шалік зайшов до кабінету Наталі, тримаючи в руці валізку для вихідних, а на згині ліктя — пальто. Жінка відірвалася від роботи й підвела погляд.

Наталі Норман здавалася Шаліку буденною частиною його середовища — зручною і надзвичайно ефективною. Ця самовіддана, безбарвна жінка працює з ним уже три роки. Він обрав її